Якщо в Церкві є Христос, якщо в ній проповідується перетворююче Слово Боже, якщо в ній звершуються таїнства, якщо завдяки дару Євхаристії доступне недосяжне для людини єднання з Христом – то чому в Церкві так багато зла?
Живучи в V столітті, святий Фульгенцій звернув увагу на марність цього запитання – адже ми добре знаємо, що джерелом зла є наші гріхи. Насправді важливе інше запитання: що робити перед обличчям зла, яке ми бачимо в Церкві? Фульгенцій відповідає так: «Тримайтеся її якомога міцніше і не сумнівайтеся анітрохи, що Католицька Церква є Божою током, де до кінця часів змішується пшениця з половою, тобто в усій спільноті таїнств добрі змішані з поганими. У кожному стані, серед духовенства, серед ченців, серед мирян є добрі та погані. Зараз добрих не можна залишати через зло, але добро повинно терпіти зло. Ніхто, хто має належну віру і добре живе в Католицькій Церкві, ніколи не може бути заплямований гріхом іншого, якщо він не погоджується з ним і не відкидає його. Добрим корисно терпіти зло в Церкві, якщо своїм добрим життям і спасительними повчаннями вони бажають, щоб ті, хто бачить і чує добре, відвернулися від своїх вад і боялися, що Бог судитиме їх за їхні злі вчинки, і таким чином, отримавши дар благодаті, завдяки Божому милосердю вони навернулися до доброго життя. Добрих і поганих у Католицькій Церкві не повинно розділяти ніщо, крім різниці їхніх вчинків, щоб, беручи участь у божественних таїнствах разом з ними, вони не мали з ними нічого спільного зі злими вчинками».
Подумати тільки, що цей текст був написаний понад 1500 років тому!
Проти гріхів пастирів
Здається, однак, що сьогодні нас скандалізують не стільки гріхи, скоєні звичайними віруючими, скільки гріхи пастирів, тобто єпископів і священиків. Святому Августину колись довелося зіткнутися з такими звинуваченнями. Він був молодим єпископом, коли вороги Церкви, щоб дискредитувати його зростаючий авторитет, почали публічно нагадувати віруючим про гріхи його юності.
У той час сам Августин – у відомій «Третє пояснення Псалма 36» – висунув два аргументи на свій захист. Він сформулював їх обоє так, що насправді не захищав себе – адже він давно публічно засудив гріхи своєї молодості. Перший аргумент полягав у простому нагадуванні про настанови Господа Ісуса щодо того, як поводитися з учителями, які добре навчають, але самі діють погано: «Робіть і дотримуйтесь усього, що вони вам скажуть, але не наслідуйте їхніх вчинків» (Мт 23:2).
Так – сказав він, обертаючись до своїх опонентів – до собору Христа входять різні вчителі, в тому числі й ті, хто перебуває в гріху. «Але якщо вони говорять добре, то не шкодять слухачам. Чому ви, заради нечестивих, залишаєте навіть собор? Поверніться до його миру! Поверніться до згоди – це не вона вас образила. Якщо я, як єпископ, говорю добре і роблю добрі діла, то йдіть за мною. Якщо я не роблю того, що говорю, то Сам Господь радить вам: слухайте, що я говорю, але не наслідуйте моїх вчинків!»
Августин радить католикам відповідати в такому дусі на звинувачення проти нього: «Августин єпископ у Католицькій Церкві, але він несе свій тягар і дасть звіт Богові. Я добре його знаю. Наскільки він поганий, він знає. Навіть якщо він добрий, він не моя надія. Ось чого я навчився особливо в Католицькій Церкві, не покладати надії на людину».
Це правило католицької віри – ми поклали надію на Бога і намагаємося не покладати її на жодну людину – здавалося б, очевидне. Виявляється, однак, що ми часто мусимо нагадувати собі про нього, особливо коли нас вражає навіть особа священика чи єпископа – морально заплямована або обтяжена якимись іншими, дуже важкими для сприйняття вадами.
Сам Господь Ісус сказав: «Спокуси неминуче прийдуть» (Лк 17:1). Коли один із священиків св. Августина вчинив якийсь великий гріх, святий єпископ намагався захистити вірних від спокуси, що походить від цього: «Коли єпископ, священик, монах чи монахиня падають, люди приписують і звинувачують, що всі вони такі, але ми не все про них знаємо. Однак, якщо заскочена в перелюбі заміжня жінка, ці ж чоловіки не відвертаються від своїх дружин і не звинувачують своїх матерів».
Це не означає, що вірні повинні миритися з гріхами своїх пастирів. Хоча ми всі грішники, ми не повинні миритися з гріхами своїми або тих, кого любимо. Вірні мають право очікувати, що їхні пастирі будуть відрізнятися ще більшою моральною цілісністю та духовною глибиною. І навіть більше – вірні мають право очікувати від своїх пастирів, що «як Той, Хто вас покликав, святий, то й самі будьте святі в усіх ваших учинках» (1 П 1:15).
На жаль, опір гріхам пастирів занадто часто виражається у формі беззаперечного засудження з позиції власної уявлюваної безгрішності. Церква є надприродною інституцією, і риторика самозваних безпомилкових охоронців її святості може завдати їй набагато глибшої шкоди, ніж аналогічні беззаперечні засудження, спрямовані на якусь суто людську інституцію. Звісно, це не означає, що вірним не дозволено критикувати своїх єпископів чи навіть Папу Римського. Зрештою, іноді така критика краще сприятиме благу Церкви, ніж удавання, що в Церкві все гаразд. Риторика, яка прагне зруйнувати церковний зв'язок вірних із таврованим єпископом чи священиком, і навіть заперечити звершене ним сакраментальне служіння, є небезпекою для Церкви.
Суд над грішними пастирями
Пастирство та навчання є життєво важливими. Очевидно, пастирство включає в себе керівництво стадом, піклування про його потреби та захист від небезпеки. І компонентом пастирства є навчання.
Ісус, звісно, є нашим Добрим Пастирем (Ів. 10:11). Він поклав Своє життя за нас, Своїх овець, і був воскрешений до нового життя. Ісус з висоти все ще піклується про нас. Проте Церква потребує вірних пастирів, і Бог їх надає (Еф. 4:11).
Апостол Павло наставляє Тимофія в його служінні як пастиря християнської громади:
Доки я прийду, займися читанням Писання, повчанням, навчанням. Не нехтуй даром, який у тобі, що був даний тобі через пророче проголошення, коли старші поклали на тебе руки. Практикуй ці обов'язки, присвяти себе їм, щоб усі бачили твій прогрес. Пильнуй себе і свого навчання; тримайся цього, бо, роблячи це, ти спасеш і себе, і тих, хто тебе слухає. (1 Тим. 4:13-16)
Настанова Апостола Павла Тимофію є настановою для всіх, хто виконує подібну роль. Вони повинні пильнувати своє вчення, бо від нього залежить спасіння людей, як і їхнє власне спасіння.
Але як будуть судити пастирів, якщо вони нехтуватимуть виконанням своєї ролі або, що ще гірше, навчатимуть недбало? Кому багато дано, від того багато вимагатиметься, і Апостол Яків пояснює наслідки цього:
Нехай не стає багато з вас учителями, браття мої, бо ви знаєте, що ми, які навчаємо, будемо судитися суворіше. Бо всі ми робимо багато помилок, і якщо хтось не робить помилок у тому, що говорить, то він досконала людина, здатна також приборкати все тіло. Якщо ми вкладаємо вуздечки в роти коней, щоб вони слухалися нас, ми керуємо всіма їхніми тілами. Подивіться також на кораблі; хоча вони такі великі і їх женуть сильні вітри, ними керує дуже маленький стерновий механізм, куди б не спрямував волю пілот. Так само й язик є малим членом і хвалиться великими речами. Який великий ліс спалюється від малого вогню!
Дійсно, через свій дар учителі будуть судитися суворіше за те, як вони виконують своє харизматичне служіння. Не до всіх застосовується однаковий стандарт. Життя пастирів та їхнє вчення будуть підлягати більшій перевірці. Моліться за них!
Особлива присутність Христа
Деякі слова Господа Ісуса є неймовірно таємничими. «Вам корисно, щоб Я пішов», — сказав колись Ісус апостолам, — «бо коли Я не піду, Утішитель не прийде до вас; коли ж піду, Я пошлю Його до вас» (пор. Ів. 16:7). Чому відхід Господа Ісуса був необхідний для приходу Святого Духа?
Отці Церкви уважно помітили, що коли Господь Ісус був з людьми, Його можна було бачити, навіть торкатися, щось запитувати... але це завжди була ситуація, коли Ісус був «тут», а я, ти, він, вона, ми були «там». Зараз це не так. Коли Ісус після Свого воскресіння вознісся до Отця, Він послав Святого Духа, так що тепер, у наш час, Він постійно посилає Його в наші серця – з’являється можливість незрівнянно глибшого єднання з Ним. А саме, єднання, яке апостол Іван описує так: «Ми перебуваємо в Ньому, і Він у нас» (пор. 1 Ів. 3:24).
Завдяки присутності Святого Духа в Церкві ми маємо доступ до автентичного вчення Господа Ісуса. Оскільки воскреслий Ісус виконує Свою обіцянку, що Він дасть пастирям Церкви Святого Духа, і «Він навчить вас усього й нагадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26). Ось чому слова Господа Ісуса завжди будуть правдивими: «Хто слухає вас, Мене слухає, а хто вас відкидає, Мене відкидає» (Лк. 10:16), і: «Я дам тобі ключі Царства Небесного, і що тільки зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небі, і що тільки розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небі» (Мт. 16:19).
Присутність Святого Духа в Церкві означає, що завдяки служінню пастирів кожен віруючий має прямий доступ до Господа Ісуса. Джерелом усіх таїнств є Сам Ісус Христос. У тому сенсі, що, наприклад, у таїнстві покаяння це Він Сам прощає наші гріхи і дарує благодать («Кому відпустите гріхи, тим будуть відпущені; кому затримаєте, тим будуть затримані» – Ів. 20:23).
Більше того, в Євхаристії Він справді робить Себе присутнім у Своїй любові, якою Він віддав Своє життя за нас на хресті. З іншого боку, в Святому Причасті ми так глибоко єднаємося з Ним, що можемо сказати: «вже не я живу, але живе Христос у мені» (пор. Гал. 2:20).
22/01/2023
