Сучасний атеїзм, що бореться проти людей, які вірять у Бога, Католицької Церкви та християнських цінностей, має своїх інтелектуальних лідерів. Один з них — Річард Докінз.
Багато атеїстичних книг, безумовно, сприяли втраті віри християн, які погано утвердилися у своїй вірі. З іншого боку, для віри людей, які мислять, глибоко вірять і добре знають вчення Католицької Церкви, аргументація в таких книгах, як «Ілюзія Бога» Р. Докінза, перебуває на такому ніяковому рівні, що, безумовно, не становитиме загрози. Однак таких сформованих християн сьогодні відносно мало. З цієї причини Скотт Хан і Бенджамін Вайкер написали книгу «Відповідь новому атеїзму: спростування аргументів Докінза проти Бога», в якій вони викривають логічні та фактичні помилки в «Ілюзії Бога» Р. Докінза.
Американський філософ Елвін Плантінга застерігає читачів «Ілюзії Бога», що їй бракує «об'єктивного та вдумливого коментаря. Насправді, частка образ, глузувань, насмішок, жовчі та отрути є вражаючою» («The Dawkins Confusion: Naturalism ad absurdum», https://www.booksandculture.com/articles/2007/marapr/1.21.html).
Глибока віра у випадковість
Атеїст Докінз — це людина, яка глибоко вірить у випадковість. Докінз приписує всі найдивовижніші події випадковості. На його думку, «неможливе, хоч би яким абсурдним воно було, є можливим. Місяць, над яким корова справді могла б перестрибнути, справді міг би — лише на кілька миттєвостей, через випадкову перебудову молекул — бути зробленим із зеленого сиру». («Відповідь новому атеїзму», стор. 13).
Докінз неявно вірить у випадковість, щоб мати змогу пояснювати явища суто матеріалістично, що для будь-якої нормально мислячої людини вказує на існування надприродної причини. На його думку, все можливе, крім дива. Для Докінза диво можливе, просто не диво. Воскресіння Ісуса Христа можливе так само, як випадковий рух молекул «з мармурової статуї, що махає рукою, або з корови, що перестрибує через місяць» (там само, стор. 20–21).
Докінз стверджує, що життя на Землі виникло випадково, що спочатку само собою виникло щось на кшталт ДНК. Він пише: «Якби шанси спонтанного виникнення життя на планеті були один до мільярда, тим не менш, ця приголомшливо малоймовірна подія все одно сталася б на мільярді планет». («Ілюзія Бога», стор. 165–166).
В аргументації Докінза є очевидна логічна помилка, оскільки він припустив те, що хотів довести. Спочатку він мав би довести, що така можливість існує, а не припускати її заздалегідь.
Фундаментальна проблема полягає в можливостях і неможливостях, а не в більшій чи меншій ймовірності. «Якщо підкидання ідеального карточного будиночка в урагані неможливе, тому що карти постійно розлітатимуться, то воно не стане можливим від додавання до розрахунку мільярда мільярдів доступних планет, або навіть трильйона трильйонів. Якщо спонтанне виникнення ДНК просто неможливе, то не матиме значення, скільки мільярдів чи трильйонів планет існувало б». (Answering the New Atheism, с. 18).
Віра Докінза в силу випадку сильніша за віру багатьох людей у існування Бога.
Докінзу слід спочатку довести, що ДНК може утворитися випадково, а потім оцінити шанси цього. Повне заперечення існування Бога призвело Докінза до абсурдної віри в те, що може статися все, крім дива.
«Важко уявити більш палку віру в сили випадку, ніж у того, хто може з серйозним обличчям говорити про реальну можливість того, що мармурова статуя помахає рукою або корова перестрибне через місяць» (там само, с. 20).
Якщо відбувається щось неможливе, наприклад, воскресіння Христа, ми називаємо цей факт дивом, тобто подією, яка є ділом Божим. Докінз, з іншого боку, заздалегідь припускає, що Бога не існує, тому він хоче підтвердити свою віру в неіснування Бога, вірячи, що все може статися випадково. Таким чином, у міркуваннях Докінза випадок замінює Бога-Творця і таким чином піднімається до рангу всемогутнього божества. А випадок — це, зрештою, повна відсутність інтелекту, свідомого вибору та причинної сили.
Походження життя
Наукові дані свідчать про те, що весь Всесвіт був налаштований настільки точно, що були створені умови для життя на нашій планеті. Фізик Майкл Тернер стверджує: «Точність така, ніби можна було б кинути дротик через увесь Всесвіт і влучити в мішень діаметром один міліметр на протилежному боці». (там само, с. 34).
І навпаки, фізик Фред Хойл стверджує: «Здоровий глузд підказує, що фізикою, а також хімією та біологією маніпулював надрозум, і що в природі немає сліпих сил, про які варто було б говорити». (там само, с. 33).
Докінз, захищаючи свою атеїстичну «віру» у випадкове виникнення життя, пише: «Якою б неймовірною не була поява життя, така подія мала статися на Землі, адже наша присутність тут це доводить». Такий аргумент дискредитує Докінза, оскільки він припускає існування того, що спочатку слід довести.
Дивовижна гармонія, надзвичайна точність і поточний стан усього Всесвіту та диво життя свідчать про існування абсолютної мудрості Бога-Творця, а не якогось випадку чи вдалого збігу.
Всесвіт «настільки тонко налаштований, що ймовірність його виникнення випадково є астрономічно малою. Тонке налаштування є фокусом антропного принципу; розрахунки ймовірності лише служать для ілюстрації того, наскільки він тонко налаштований. Якби ви стали свідками «тонко налаштованої» композиції з каменю, дерева, скла та відкритого простору в соборі, ви могли б розрахувати шанси його випадкового виникнення, але це висвітлило б, наскільки точно був відкалібрований собор, а не те, що він насправді виник випадково». (там само, с. 35). Докінз уникає таких міркувань і стверджує протилежне – що саме випадковість є кінцевою причиною життя на Землі та всього Всесвіту.
Це сміховинне твердження, оскільки навіть найпростіша клітина живого організму нескінченно складніша за автомобіль. Навіть якби всі деталі автомобіля були в одній кімнаті, вони самі по собі не створили б справний автомобіль. Повинен бути розумний чоловік, який їх усі збирає.
Щоб перша жива клітина могла бути створена, її надзвичайно складні частини повинні були існувати раніше – тому виникає питання, де і як вони могли виникнути. Частини клітини, як і частини автомобіля, побудовані з урахуванням цілого, тому повинен існувати інтелект, який усе це спланував і втілює дизайн. Випадковість, зі зрозумілих причин, не може стати причиною створення автомобіля, не кажучи вже про складну живу клітину.
Усе живе складається з клітин, і кожна клітина функціонує як мініатюрне місто. Людське тіло складається з трильйонів клітин, які працюють як єдиний організм. Цей факт вражає кожну мислячу людину, оскільки він вказує на досконалу мудрість і велич Бога-Творця.
Людське життя починається з однієї клітини розміром з крапку в кінці речення. Ця клітина містить інформацію (код ДНК), яка дозволяє створити тіло, що складається зі 100 трильйонів різних типів клітин, і кожна з них має надзвичайно складний механізм хімічного функціонування. Логіка вказує на те, що саме Бог-творець закодував інформацію в кожній клітині – інструкції для дії. Завдяки цьому відбувається гармонійний розвиток усього організму, що складається зі 100 трильйонів клітин, кожна з яких, завдяки коду ДНК, «знає», як їй функціонувати. Цей код містить дуже точну інформацію. Твердження Докінза про те, що код ДНК і життя виникли спонтанно з матерії шляхом мільйонів років мутацій і природного відбору, є великою наївністю. Оскільки код ДНК містить творчу інформацію, це вказує на факт його походження від найвищого інтелекту Бога-Творця. Здоровий глузд підказує нам, що випадкове виникнення життя просто неможливе. Віра у випадкове виникнення життя настільки ж абсурдна, як і віра Докінза в те, що мільйон мавп за мільйон років, випадково натискаючи на мільйон друкарських машинок, напише всі твори Шекспіра.
«Вони не можуть виправдатися» (Римлян 1:20)
Кожна людина може відкрити істину про існування Бога зусиллям власного розуму.
Це офіційне вчення Католицької Церкви. У Конституції Dei Verbum Другого Ватиканського Собору ми читаємо: „Бог, початок і кінець усього, може бути пізнаний з певною впевненістю з творіння завдяки світлу людського розуму” (DV 6). У Посланні до Римлян святий Павло стверджує, що кожна людина може пізнати істину про Боже існування, спостерігаючи гармонію та красу творіння: „Те, що можна знати про Бога, їм явне, бо Бог явив їм це. Від створення світу Його невидима сила і божественність, немовби через творіння, пізнаються й стають видимі, так що вони без виправдання.” (Римлян 1:19-20).
Всемогутній, невидимий Бог дає пізнати себе кожній людині, Він відкриває своє існування „через свої діла”. Тому святий Павло стверджує, що немає виправдання людям, які не вірять у Боже існування, хоча Бог відкрив себе їм у красі та гармонії всього творіння. Саме свідомо і добровільно скоєні гріхи настільки затьмарюють розум людини, що вони стають головною причиною сумнівів у Божому існуванні. Грішні люди „своєю неправедністю пригнічують істину” (Римлян 1:18). „Якщо людські істоти своїм інтелектом не можуть розпізнати Бога як Творця всього, то не тому, що їм бракує засобів для цього, а тому, що їхня вільна воля та гріховність створюють перешкоду на цьому шляху”, — пояснює святий Іван Павло II (Fides et ratio, 19).
У Книзі Мудрості Господь Бог звертається до нас дуже сильними словами: „Бо всі люди, які були невігласами щодо Бога, були за своєю природою нерозумними; і вони не могли з добрих речей, які видно, пізнати Того, Хто існує, ані не впізнали Майстра, звертаючи увагу на Його діла; але вони припускали, що або вогонь, або вітер, або швидке повітря, або коло зірок, або бурхлива вода, або світила небесні є богами, що правлять світом. Якщо через захоплення красою цих речей люди вважали їх богами, нехай знають, наскільки кращим за них є їхній Господь, бо Творець краси створив їх. І якщо люди дивувалися їхній силі та дії, нехай вони зрозуміють з них, наскільки могутнішим є Той, Хто їх створив. Бо з величі та краси створених речей виникає відповідне сприйняття їхнього Творця. Проте цих людей мало винити, бо, можливо, вони помиляються, шукаючи Бога і бажаючи знайти Його. Бо, живучи серед Його творінь, вони продовжують шукати і довіряти тому, що бачать, тому що речі, які видно, є красивими. Однак і вони не звільняються від вини; бо якби вони мали силу знати настільки багато, що могли б досліджувати світ, то як вони не знайшли раніше Господа цих речей?” (Муд 13:1-9).
Кардинал Кароль Войтила прокоментував цей текст у проповіді, виголошеній на реколекціях у Ватикані: «Коли автор Книги Мудрості називає невіруючих у Бога «глупцями», то має на увазі знання, що виходять далеко за межі емпіричних. Це знання, яке є не чим іншим, як мудрістю. Мудрість завжди шукає фундаментальні причини, стверджує філософ, який бачить у метафізиці найчистіший вираз мудрості. Псалмоспівець співав: «Початок мудрості — страх Господній» (Пс 111:10). Апостол, у свою чергу, написав: «Знання надимає, а любов будує» (1 Кор 8:1). Це різні аспекти одного й того ж, що є не тільки інтелектуальним, але й моральним. (Знак протиріччя, с. 20-21).
В енцикліці Fides et Ratio святий Іван Павло II уточнює: «Для Біблії в цьому глупстві криється загроза життю. Глупець думає, що він багато знає, але насправді він нездатний зосередити свій погляд на тому, що справді має значення. Тому він не може ні впорядкувати свій розум (Прип. 1:7), ні зайняти правильну позицію щодо себе чи світу навколо нього. І тому, коли він стверджує, що «Бога немає» (пор. Пс. 14:1), він з абсолютною ясністю демонструє, наскільки його знання є неповним і наскільки він далекий від повної істини речей, їхнього походження та їхньої долі» (Fides et ratio, 18).
Невидимий Бог, Творець усього Всесвіту, у своїй самовідданій любові запрошує всіх людей до спілкування з Ним. Кожна людина повинна відповісти на це запрошення любов’ю через віру, тобто через повне віддання свого розуму та волі Богові.
«Поза шляхом філософського пізнання лежить шлях віри», — пише св. Едіт Штайн. «Він наближає до люблячого і милосердного Бога і дає нам впевненість, яку не може дати жодне природне знання. Однак слід пам’ятати, що шлях віри — це також темний шлях. Бог пристосовує свої слова до міри людини, щоб ми могли осягнути Неосяжне». ◼
Джерело: Скотт Хан, Бенджамін Вікер, Answering the New Atheism: Dismantling Dawkins Case Against God, Emmaus Road Publishing, 2008
28/05/2023
