Атеїсти, заперечуючи існування Бога, відкидають ідею безсмертної людської душі. Ця перспектива зводить людський досвід до простої фізичної матерії, де щастя розглядається як необмежене задоволення тілесних інстинктів і потреб.
Радянські атеїсти, наприклад, висміювали тих, хто вірив у безсмертну душу, стверджуючи, що якби вона існувала, її можна було б виявити за допомогою рентгенівського знімка. Деякі атеїсти стверджують, що людська душа складається з матеріальної енергії, яку можна вивчати науково. Навпаки, інші стверджують, що це лише творіння людського мозку або взагалі ілюзія. Постановка під сумнів існування людської душі призводить до ставлення до людей як до об'єктів, що зрештою шкодить самій культурі.
Наприклад, Теодор Адорно (1903–1969), видатна постать у гендерній ідеології, стверджував, що люди є лише частиною потягу, який поділяється на чоловічий і жіночий. Це уявлення заклало основу для марксистської гендерної програми, яка прагнула сексуалізувати всі аспекти життя, зокрема виступаючи за сексуальність дітей. Інший теоретик гендерної ідеології, Вільгельм Райх (1897-1957), виступав за скасування всіх сексуальних обмежень, припускаючи, що «образ і подоба Бога» мають бути викреслені з людства. Він відомо заявив: «З вивільненням від стиснення генітальних м’язів ідея Бога повинна зникнути», пропонуючи «релігію оргазму» та «сексуальний містицизм». За його словами, «справжній бог» полягає в «Любові в стегнах» і «солодкості пожираючих насолод під час статевого акту» (В. Райх, Вбивство Христа, Мілан 1972, с. 229; цитується в Marzena Nykiel, Pułapka Gender (Гендерна пастка), сс. 66-67).
Таємниця людської особистості
Заперечення існування безсмертної людської душі кидає виклик нашій фундаментальній когнітивній логіці. Як ми приходимо до розуміння її існування? Коли ми говоримо про людську душу, ми стикаємося з глибокою таємницею того, що означає бути людиною — охоплюючи самосвідомість, свободу, думку, любов, уяву та творчість. З усіх створінь лише люди мають розум, вільну волю та самосвідомість. Ми можемо досліджувати як макро-, так і мікрокосми, займатися науковими дослідженнями, міркувати, судити та формулювати абстрактні поняття.
Чітким свідченням духовного аспекту людства є наша здатність до мови, яка використовує граматику та логічне мислення – здібності, відсутні в тваринному світі. Більше того, тоді як тварини поводяться за інстинктивними моделями, які не змінюються з часом, люди постійно просуваються в науці та технологіях – від абака до комп’ютера, і від лука до космічного корабля.
Саме через нашу духовну, безсмертну душу ми є раціональними та вільними істотами, наділеними самосвідомістю та відкритістю до істини, любові, добра та краси. Ми маємо совість і моральне чуття, що дозволяє нам розрізняти добро і зло та обирати, чи вірити в Бога. Ці прояви духовного життя відсутні у тварин, які не мають духовної душі. Душа, як духовна сутність, виходить за межі фізичного світу і є безсмертною за своєю природою, оскільки Бог підтримує її в існуванні.
Факти про двомісцевість
Одним із доказів існування духовної душі у людей є численні задокументовані випадки двомісцевості в житті святих. Через особливий дар, дарований їм Богом, святі могли переносити свій дух у місця за тисячі кілометрів, щоб допомогти тим, хто потребує. Хоча їхні тіла залишалися на місці проживання, їхні душі могли одночасно бути присутніми в іншому місці, щоб надати конкретну допомогу. Примітно, що ця духовна присутність могла бути сприйнята іншими, які могли бачити їх і спілкуватися з ними.
Одним із найвизначніших прикладів двомісцевості є Святий Падре Піо. Цей випадок був підтверджений під час його беатифікаційного процесу отцем Дамасо ді Сант’Елія, настоятелем монастиря П’янісі в Італії (пор. Positio III,1, сс. 689-690). Пілоти союзних військ, розташовані поблизу Барі у вересні 1943 року, повідомляли, що під час бойових вильотів, коли вони наближалися до Сан Джованні Ротондо, вони бачили, як у небі з’являвся монах. Цей монах перешкоджав скиданню бомб і перенаправляв літаки. Генерал Бернардо Россіні згадує: «Коли пілоти поверталися з вильотів, вони розповідали мені, що в один момент їм у небі з’явився монах, і тоді літаки негайно самі змінювали курс».
Верховний головнокомандувач, американський генерал, вирішив особисто розслідувати ці повідомлення. Він очолив ескадрилью бомбардувальників, завданням якої було знищення німецького складу боєприпасів, розташованого поблизу Сан Джованні Ротондо. Атмосфера була напруженою, оскільки всі з нетерпінням чекали результату цієї місії. Коли літаки повернулися на базу, американський генерал розповів, що, наближаючись до цілі, вони раптом побачили в повітрі ченця з піднятими руками. У цей момент бомби незрозумілим чином вивільнилися з усіх літаків і впали на навколишні ліси. Потім літаки повернулися на базу без будь-якого втручання пілотів.
Ця надзвичайна подія швидко стала головною темою розмов у підрозділі. Після відступу німців генерал ВПС відвідав Сан-Джованні-Ротондо з кількома пілотами. Прибувши до ризниці, він впізнав серед групи ченців того самого, хто зупинив літаки: отця Піо. Коли отець Піо підійшов до генерала і поклав руку йому на плече, він зауважив: «Тож ви хотіли нас усіх підірвати!» Генерал був глибоко зворушений цими словами.
Незважаючи на мовний бар'єр – генерал розмовляв англійською, тоді як отець Піо спілкувався своєю рідною діалектом з Беневенто – вони провели довгу і змістовну розмову. Після цієї зустрічі протестантський командир навернувся до католицизму.
Досвід з межі смерті
Феномен душ, що з'являються в чистилищі живим, пропонує переконливі докази існування людської душі та її подальшого існування після смерті тіла. Багато святих, наділених особливим даром зустрічатися з душами в чистилищі, ділилися своїм досвідом цих душ, які просили молитов і спокутування за свої гріхи. Важливо зазначити, що переживання таких зустрічей є унікальним даром від Бога. Натомість спроби викликати померлих через спіритичні сеанси відкривають двері для зловмисних духів, які можуть маскуватися під померлих. Ці практики небезпечні, потенційно можуть призвести до одержимості та вважаються смертним гріхом.
Існування людської душі та життя після смерті підтверджуються розповідями людей, які пережили клінічну смерть, наблизившись до порогу справжньої смерті. Задокументовані випадки свідчать, що багато з цих людей, повернувшись до життя, згадували складні деталі подій, що відбувалися під час повної мозкової неактивності. Це переконливо свідчить про те, що людська свідомість незалежна від фізичного мозку і зберігається після смерті тіла.
У своїй книзі Безсмертя: Інший бік смерті автори Гері Р. Хабермас та Дж. П. Морленд обговорюють численні випадки, зокрема випадки сліпих людей, які пережили клінічну смерть. Один такий сліпий чоловік описав з дивовижною деталізацією реанімаційні зусилля медичних працівників, які він сприймав «очима» своєї душі. Інші сліпі люди, які ніколи не могли бачити, поділилися схожими переживаннями, відзначаючи такі деталі, як одяг та прикраси медичного персоналу, залученого до їхньої реанімації.
На даний момент найважливішим критерієм визначення природної смерті є припинення діяльності мозку на тривалий період. Деякі випадки показали, що енцефалографічні тести вказували на повне припинення мозкових хвиль, підтверджуючи смерть мозку. Наприклад, був випадок, коли жінку оголосили померлою на основі таких тестів. Примітно, що через три з половиною години, коли її тіло транспортували до моргу, вона прийшла до тями і підняла простирадло, що закривало її обличчя. Пізніше вона розповіла, що під час реанімаційних процедур вона перебувала над своїм тілом і могла чітко бачити та чути все, детально описуючи кожен аспект того, що сталося під час її періоду, який вважався смертю. Медичні працівники детально вивчили цей випадок і були вражені, виявивши, що її розповідь була абсолютно точною. Це ставить під сумнів атеїстичне твердження, що людська свідомість є виключно продуктом матеріального мозку.
Чотири поширені риси характеризують досвід тих, хто пережив клінічну смерть:
- Усвідомлення перебування поза тілом і чітке розпізнавання власного «я».
- Огляд життя, під час якого люди бачать, як їхні добрі вчинки та думки поглиблюють їхні стосунки з Богом та іншими, тоді як їхні погані вчинки призводять до руйнування та страждань. Вони відчувають наслідки своєї поведінки, усвідомлюючи, що кожна шкода, завдана іншій людині, також впливає на кривдника.
- Зустрічі з померлими родичами та друзями, яких вони миттєво впізнають. Спілкування відбувається через прямий обмін думками.
- Для багатьох цей досвід зменшує страх смерті. Коли Істота Світла або померлі близькі дають вказівку повернутися до своїх фізичних тіл, це часто зустрічає небажання.
Розповіді тих, хто пережив клінічну смерть, свідчать про те, що більшість проходить глибоку трансформацію. Існування Бога стає для них центральною істиною, що призводить до твердої віри в рай, пекло та чистилище. Вони усвідомлюють унікальність земного життя і часто втрачають страх смерті, узгоджуючи своє життя з божественними очікуваннями.
Нобелівський лауреат про людську душу
Джон Керр Екклс, австралійський нейрофізіолог і лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1963 року, вважається одним із найвидатніших авторитетів у галузі досліджень людського мозку. Його наукові висновки привели його до висновку, що кожна людина має безсмертну душу. Екклс продемонстрував, що людська свідомість не є продуктом фізичної матерії, оскільки сама по собі матерія не може породжувати психічні явища і не сприяє переходу від фізичної енергії до психічного досвіду. Лише духовний світ може породжувати такі переживання. Він відкинув твердження матеріалістів про те, що думка виникає з матеріальних процесів, назвавши це забобоном, не пов'язаним з науковими відкриттями: «Чим більше наукові дослідження розкривають правду про функціонування людського мозку, тим чіткіше ми можемо розрізняти його функціонування та мислення — і в цьому контексті ми можемо побачити, яким чудовим є феномен мислення. Віра в те, що мислення є результатом матеріальних процесів, є просто забобоном, підтримуваним догматичними матеріалістами» (The Wonder of Being Human: Our Brain and Our Mind, Сан-Франциско 1985, с. 24).
Екклс наголошував на присутності особистого «Я» в кожній людині — нематеріального розуму, який взаємодіє з фізичним мозком. Він припускав існування в людині як фізичного, так і духовного світу, де ці дві реальності взаємодіють одна з одною (пор. How the Self Controls Its Brain, с. 38). Він зазначив, що самосвідомість особистого «Я» залишається незмінною протягом усього життя, визнаючи це дивовижною істиною (там само, с. 139). «Оскільки матеріалістична концепція, — стверджував Екклс, — нездатна пояснити та обґрунтувати наш унікальний досвід, я змушений прийняти надприродне створення унікального, духовного, особистого «Я» — тобто душі. Іншими словами, кожна душа є новим божественним творінням, імплантованим в людський ембріон» (Evolution of the Brain, Creation of the Self, с. 237).
Людина як єдність душі та тіла
У момент запліднення — злиття чоловічої та жіночої клітин — Бог створює індивідуальну, безсмертну душу. Ця душа не зникає, коли тіло відокремлюється від неї під час смерті. Завдяки безсмертній душі люди носять у собі образ і подобу Божу, містять у собі насіння вічності, яке «не може бути зведене лише до матерії» (Другий Ватиканський Собор, Gaudium et spes, 18).
З моменту зачаття гармонійний розвиток людини керується «інформацією» (генетичним кодом), присутньою в кожній клітині тіла. Ця блискуче закодована «інформація» організовує ріст тіла, керує його розвитком і надає йому мети. Вона означає існування та дію індивідуальної людської душі, яка об’єднує, оживляє та формує матерію так, щоб вона стала тілом конкретної особи. Душа проявляється в людському тілі і, як духовна реальність особистого «Я», присутня в кожній клітині людського тіла. У Катехизмі Католицької Церкви зазначено: «Єдність тіла й душі настільки глибока, що душу можна вважати «формою» тіла. Це означає, що завдяки духовній душі тіло, яке складається з матерії, стає живим і людським тілом. У людей дух і матерія — це не дві окремі природи, з’єднані разом; радше, їхнє поєднання створює єдину природу» (ККП 365).
Вчені виявили, що кожні сім-дев’ять років відбувається повний обмін усіх атомів у людському тілі, включно з тими, що знаходяться в мозку. Незважаючи на це постійне оновлення, ми не стаємо зовсім новими особистостями протягом цього періоду. Те, що зберігає нашу ідентичність з часом і нашу безперервну самосвідомість незмінного «Я», — це духовна душа, яка слугує принципом єдності.
Люди існують як єдність душі та тіла, і ми не можемо відкидати тіло як просто надлишок. Сучасні богослови пояснюють, що тіло діє як символ, так і прояв душі. Безсмертна людська душа підтримує постійні стосунки з матеріальним тілом і навіть після смерті «очікує» свого воскресіння. Як навчав Папа Бенедикт XVI, володіння душею означає, що людина бажана, відома та любима Богом, і що вона покликана до вічного діалогу любові з Ним. Якщо людина повністю відкидає це покликання, наполягає на гріху та відмовляється прийняти безмежне милосердя Бога для прощення, вона зрештою веде життя, яке призводить до найбільшого нещастя: вічного існування в абсолютному егоїзмі. Свідомо обираючи зло, людина може повністю загасити свою здатність любити та розірвати зв’язки, що поєднують її з Богом та іншими, фактично обираючи для себе пекло. Однак вона не може знищити своє існування; особисте «Я», підтримуване Богом, є незнищенним. Хоча людина може позбавити себе життя, вона не має сили знищити свою душу.
Святе Письмо про безсмертя душі
Адвентисти та Свідки Єгови стверджують, що в момент смерті вся людина — як душа, так і тіло — припиняє своє існування. Вони стверджують, що поняття безсмертної душі походить від грецької філософії, а не від Писання. Ця перспектива виникає через неправильне тлумачення біблійних текстів. Ретельне вивчення Святого Письма виявляє чітке послання як у Старому, так і в Новому Завітах, що стверджує безсмертя людської душі.
Євангелія містять слова Ісуса, які переконливо вказують на те, що людська душа продовжує існувати після фізичної смерті. Він каже Своїм учням: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, але не може вбити душу. Краще бійтеся Того, хто може погубити і душу, і тіло в геєнні» (Матвія 10:28). Той факт, що «не можуть вбити душу», підтверджує віру в її безсмертя.
Розмова між Ісусом та добрим розбійником, коли Ісус був на хресті, ілюструє віру в те, що життя продовжується після фізичної смерті. Коли добрий розбійник просить: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Своє» (Луки 23:42), Ісус відповідає: «Істинно кажу тобі, сьогодні будеш зі Мною в раю» (в. 43). Тут Ісус використовує термін «рай», який означає стан існування після смерті та до воскресіння тіла. Його твердження, що «сьогодні будеш зі Мною в раю», вказує на те, що це єднання відбудеться одразу після смерті – по суті, «до заходу сонця», коли тіло піддасться смерті. Воскресіння тіла, згідно з Писанням, відбудеться «в останній день» (Івана 6:54). Тому у Своїх словах до доброго розбійника Ісус чітко стверджує, що безсмертна людська душа продовжує жити після смерті тіла.
Подібно до цього, Ісус говорить Марфі, сестрі померлого Лазаря, передаючи те саме послання про безперервність життя: «Я є воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, той, хоч і помре, буде жити. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віруєш ти в це?» (Івана 11:25-26). Крім того, Ісус запевняє нас у житті після смерті, коли каже: «Істинно, істинно кажу вам: хто додержить Моє слово, той повік не побачить смерті» (Івана 8:51).
Святий Павло обговорює зв'язок між смертним тілом, яке він називає «сома», і душею, яку він описує термінами «психе» та «пневма». Ці терміни представляють принципи надприродного життя, як виражено в його словах: «Ваш дух, душу і тіло» (1 Солунян 5:23). У своєму Першому посланні до Солунян він далі розширює думку про Христа, заявляючи: «Який помер за нас, щоб ми, чи живі, чи мертві, разом з Ним жили» (1 Солунян 5:10). Це твердження підтверджує, що навіть коли тіло вмирає, людина залишається живою через свою духовну сутність або душу.
Коли людина нехтує своїм духовним життям за час свого перебування на Землі; коли вона не плекає люблячих стосунків з Богом та іншими; коли вона не бореться з гріхом, не молиться, нехтує Божою милістю та уникає таїнств покаяння та Євхаристії, вона починає гнатися лише за бажаннями та примхами «плоті та розуму» (Ефесян 2:3). Такий спосіб життя неминуче призводить до найглибшої трагедії: стану абсолютного егоїзму або вічного засудження.
Павло пояснює: «Бо розум, що тілом керується, — смерть, але розум, що духом керується, — життя та мир. Бо розум, що тілом керується, ворожий до Бога, бо він не кориться законові Божому, та й не може. А ті, що живуть за тілом, не вгоджатимуть Богові. […] Бо коли житимете за тілом, то помрете. Коли ж духом учинки тіла вмертвите, то будете жити» (Римлян 8:6–8, 13).
03/05/2022
