Якщо палець до рани не прикласти,
Він не повірить — серце його навіки засмучене.
Без знаків, де цвяхи пробили Божі руки,
Його віра, як рухомий пісок, нестійка.
Жодна урочиста клятва, жодне дороге проголошення
Не пробудять у ньому надії на Воскресіння.
Томасу-невіруючому, вірному, але неясному,
Загубленому в тінях, оповитому сумнівами та страхом.
Як вони не змогли осягнути цю глибоку істину,
Що з Ним вони навіки вільні.
Та нехай буде відомо, благословення дароване,
Тим, хто вірить, де не було доказів.
У світі, повному чудес, він не міг бачити,
Слави віри, невловимої, але вільної.
Дидим Томас, у тінях замкнений,
Боротьба з сумнівами, їхні ланцюги переплетені.
Хоча Божа смерть зворушила серця, глибокий смуток,
Тягар хреста, в темряві він знайшов.
Бо, свідчачи біль, вони були засліплені, позбавлені,
І тому нехай буде відомо, як остання надія —
Блаженні ті, хто вірить без бачення,
Несучи віру в тиші ночі.
Якщо палець до Його рани не прикласти,
Він не повірить, у своєму самотньому спокої.
Та коли він побачив шрами вбитих,
У той момент скорботи він знайшов віру через біль.
Хоча він торкнувся ран, але багато хто стоїть сміливо,
У вірі без бачення, їхні історії розгортаються.
Нехай вони будуть благословенні навічною благодаттю,
Бо вони не бачили, але все ж біжать гонку.
