Три чесноти,
тобто
Необхідність смирення
Самовпевненість
Я думав, що можу вибрати за власним бажанням:
Віру, надію та любов — усе, що мені знадобиться.
Безкінечність вислизнула з моїх рук,
Але куди вона поділася тепер… куди?
Колись священні кукурудзяні поля в золотому цвітінні,
Хліб на столі, аромат дому;
Батьківська тверда рука, материнські теплі обійми –
Де це тепер – де?
Де очі того юнака,
Сповнені трепету, тремтячі перед Великим – босі.
Хто це змінив? Хто це зруйнував?
Але куди вона поділася тепер… куди?
Говори зі мною!
Бо спускається темрява.
Чесний чи злодій, вони несуть той самий хрест,
Позначаючи народи під затіненим небом.
Суворі слова, але правдиві — вони ріжуть,
Але де вони тепер… де?
Говори зі мною.
Тіні піднімаються.
Можливо, я надто любив життя –
І намагався охопити його безмежність, його широту.
Але мої обійми були широкі, занадто широкі для його мосту.
Або, можливо, це життя любило мене надто палко,
І розкрила обійми, а потім випустила — випустила мене.
Колись я думав, що можу обирати сам –
Віра, надія та любов – все, чого я міг бажати.
Я вірив, що тримав руки нескінченності.
Куди це поділося тепер… куди?
Можливо, це шрам часу,
Знак того, що я постарів, став мудрішим.
Жодних ілюзій тепер, жодних сутінкових мрій.
Можливо, так має бути…
Говори зі мною!
Ніч піднімається.
Ти – говори зі мною!
Темрява чекає.
________
У темряві
Коли чорне завтра плаче, як ворона,
І довгі вітри історії виють, як вовки,
Жорно перемелює мої швидкоплинні роки,
За дрібку зерна, за купу полови.
Коли на вівтарях людської дурості,
У савані пахощів убивають правду,
Ти, хто наказує горам танцювати –
Віро, тримайся мене міцно.
Коли сенс життя вислизає з моїх пальців,
І земля безпорадно котиться у свою безодню;
Коли зношені борозни років заглиблюються ще більше,
І цокаючий годинник не знає милосердя.
Коли колесо Фортуни не зрушить з місця,
І навіть мрії згасають у безжиттєву сірість.
Ти, хто розбиває кайдани відчаю –
Надіє, тримайся мене міцно.
Коли серця холонуть, як камінь під моїм дотиком,
І ні бальзам, ні почуття не можуть їх пом'якшити;
Коли я сію нескінченне насіння, що в'яне,
І посмішки носять маски зради.
Коли я шукаю брехні в кожній сльозі,
І щодня п'ю отруту, якої не можу уникнути,
Ти – хто є найвищим,
Нескінченним – Любов, тримайся мене міцно.
________
Світло
Тепер я знаю, що ранкове сонце зійде,
І після зимових уколів верес знову зацвіте.
Так було, і так буде завжди:
Віра, надія та любов залишаються – ці три,
Але найбільша з них – любов.
Я думав, що зустрічав любов раніше – багато разів,
Але ніколи твердо, ніколи впевнено.
Але одного вологого недільного дня, сірого і тьмяного,
Несподівана любов знайшла мене:
Найбільша любов з усіх.
