В смарагдових снах ти не дарував,
Але в моєму серці не росте насіння скорботи.
Ні коштовності не висіли на моїй втомленій долі,
Проте тінь жалю не затьмарює мого світла.
Ти тихо шепотів про справжню ціну радості,
Навчаючи мене шукати цінність у жертві.
Ці сірі дні, вони тягнуться, втомлені й довгі,
Але тут я стою, непохитний і сильний.
Ні, я не шкодую, не в цьому просторі,
Бо ти навчив мене тримати власну грацію.
Кожен крок, який я роблю, я блукаю неспинно,
З вдячністю я піднімаюся, хоч і дощили бурі.
Жодного обручки для обіцянки, жодного собаки поруч,
Проте жаль не знаходить входу туди, де живе надія.
Жодного дзвінка вночі, жодної солодкої колискової,
Але моє серце б'ється люто, тягнучись до неба.
Жодного сірого одягу, жодних заздалегідь визначених шляхів,
Але сьогодні я вільний, не гіркий, не змінений.
Як очі в театрі, ти спостерігаєш здалеку,
Але жаль не має місця в цьому житті, яке я відкриваю.
Я не шкодую, анітрохи,
Бо кожне випробування, яке я пережив, зробило мою душу найяскравішою.
О Королю діамантів, тобі я дякую,
У цій країні боротьби, через випробування та витівки.
Крізь роки бурі, крізь битви й чвари,
Жаль не знайде місця в танці життя.
Зрештою, коли розгортаються горизонти,
Все ж, жоден жаль не наважиться взяти гору.
Немає виходу з зневаги, немає повернення доброї посмішки,
Все ще в тиші мій дух буде прагнути.
Ці сірі дні обіймають мене, мученого, але правдивого,
Бо жаль не має права на шлях, яким я йду.
Ні, я не шкодую, ані шепоту, ані сліду,
Бо моя любов до моєї країни назавжди обійме.
За кожен четвер, кожну п'ятницю та знову вівторки,
З серцем, повним надії, я дякую тобі.
Я не шкодую — мій гімн, моє кредо,
За небо, яке ти пропонуєш від заплутаної нитки життя.
За те, що ведеш мене вперед, крізь найтемнішу ніч,
З вдячністю я піднімаюся, дякуючи тобі кожної ночі.
Я не шкодую…
Я не шкодую…
Я не шкодую…
