Ось питання: За оцінками, до 2100 року близько 40% європейців зникнуть, за умови відсутності епідемій чи воєн, що охоплять увесь континент. Звідки береться ця демографічна хвороба, яку можна назвати «Чорною смертю» ХХ та ХХІ століть?
Ну, серед її багатьох причин я б перш за все згадав культуру релятивізму, егоїзму та гедонізму, яка вразила спосіб сприйняття сім’ї, що розриває зв’язок із загальноприйнятими нормами сімейного та статевого життя. Ця культура ставить індивіда на п’єдестал і наказує йому дбати лише про власне задоволення, самореалізацію та пошук насолоди. У стосунках між чоловіком і жінкою відчуття задоволення від стосунків набуло майже абсолютного статусу, що на практиці означає, що стосунки тривають доти, доки вони є джерелом задоволення. Якщо вони перестають бути приємними або нам просто набридає інша людина, ми розриваємо стосунки і шукаємо іншу. Ніби основна риса сім’ї, а саме довговічність, яка пов’язана з виходом за межі перспективи негайного задоволення, з відповідальністю та готовністю до самопожертви, що зрештою приносять не лише суб’єктивно найбільше щастя, але й дуже відчутні вигоди. Кожен з подружжя віддає частину себе заради любові до дружини чи чоловіка, щоб відкритися новому життю. Важко уявити війну в Європі, яка могла б знищити 200 мільйонів людей, а саме таким буде ефект цієї культури гедонізму. Чому ми створюємо для себе спустошення, яке набагато більше, ніж навіть дві світові війни ХХ століття? Я думаю, що в більшості випадків ми навіть не замислюємося над цим. Ставлення відкритості до зачаття та народження дитини або, навпаки, уникнення та запобігання цьому є результатом певних економічних факторів і, перш за все, внутрішньої картини світу. Це формується, щоб залишатися в «військовій» мові питання, через війну, яку більшість суспільства не помічає щодня. Демографічні наслідки культурної війни, що ведеться в умовах відносного матеріального добробуту, можуть, як бачите, бути навіть небезпечнішими за звичайні. Хоча джерела цих культурних змін можна побачити в багатьох революціях та філософських течіях, найсильнішим ударом по стану сім’ї виявилася сексуальна революція, початок якої зазвичай асоціюється з 1968 роком.
Як це сталося?
Стабільна сім’я – це природне людське середовище, яке забезпечує всіх її членів не лише елементарним відчуттям безпеки, але й простір для здобуття індивідуальної ідентичності. Безпрецедентний економічний розвиток та супутній йому матеріальний добробут, як це не парадоксально, створили умови для розвитку інтелектуальних течій, що ставлять під сумнів ту саму капіталістичну систему, яка цей добробут уможливила. Особливо впливовою виявилася так звана Франкфуртська школа – гурт неомарксистських філософів, які прибули до Сполучених Штатів під час Другої світової війни та здобули величезну популярність у місцевих університетах. Вони зображували західні, капіталістичні суспільства як гнітючі. Найвільніші покоління, які коли-небудь жили на Землі, вони описували як поневолені та побудовані на придушенні індивідуальної свободи.
Невже найтривалішим елементом цього гнітючого суспільства має бути сім’я?
Саме так. Історія сексуальної революції дещо нагадує історію гріхопадіння перших людей у біблійному раю. Хоча життя на Заході було дуже добрим, ідеологи «шепотіли суспільству на вухо», що це ілюзія свободи, яка маскує поневолення, від якого слід звільнитися. Відповідальність за сім’ю, роботу, збереження шлюбу та виховання дітей – це саме система гноблення, а справжня свобода – на полях Вудстока, де можна практикувати вільне кохання без зайвих обмежень. Однак сексуальна революція стосувалася не лише самої похітливості. За словами неомарксиста Герберта Маркузе та подібних до нього філософів, дестабілізація сфери сексуальності мала стати дуже важливим механізмом підриву «старого» суспільного ладу, фундаментом якого є сім’я. Йшлося, отже, про чергову спробу побудови утопії, нового суспільного ладу.
Нібито у нас поки що не так погано, адже дослідження показують, що загалом люди хочуть створювати сім’ї. Чи є нам на чому будувати наше демографічне майбутнє?
На мою думку, теза про те, що люди хочуть мати більше дітей, але через економічні умови не можуть собі цього дозволити, загалом не є точною. Відчуття комфорту та зручності, здається, переважає над деклараціями щодо народжуваності.
Якби ключем до вищої народжуваності були економіка та процвітання, то найрозвиненіші країни світу не перебували б у демографічній кризі. Звісно, економічні труднощі, особливо пов’язані з житловими умовами, відіграють свою роль, але вони були не меншими одразу після війни, або у 1970-х та 1980-х роках. З іншого боку, є багато заможних молодих пар та стосунків, які, живучи відносно комфортно, вирішують не мати дітей. Чому?
Окрім раніше обговорених явищ та ідеологій, на фертильність негативно впливає специфічний підхід до роботи, який іноді називають «воркізмом». Йдеться про ставлення до роботи як до основного та виключного простору для самореалізації та досягнення життєвих успіхів. Можливо, це перебільшення — казати, що робота є метою та сенсом життя для поляків, але вона, безсумнівно, настільки важлива, що часто затьмарює інші життєві цілі. Згідно з міжнародною статистикою, поляки — це нація, яка дуже багато працює. Це пов’язано з ризиком зведення дому до рекреаційного простору, місця, де можна спати, відпочивати, дивитися фільм, але яке не є сферою «самореалізації». Багато хто знаходить її насамперед у роботі, яка облагороджує, дає гроші та соціальний престиж.
А сім’я та діти?
Саме так. Хоча керівна посада на роботі та добрі заробітки є безпосередньою причиною соціального просування, у медіапросторі, який не позбавлений впливу на суспільство, домінує низька оцінка материнства і навіть відбиває бажання мати дітей. Огляд найбільших щоденних та щотижневих видань дозволяє швидко натрапити на цілі серії статей, які відмовляють від батьківства та вихваляють життя без дітей. Успішні жінки хваляться цим і розповідають, як добре не мати дітей і як вони співчувають своїм подругам, які потрапили в біду, виховуючи дітей.
Політика ЄС та «рівність», яку пропагує Брюссель, також не сприяють побудові позитивної просімейної стратегії.
Переконання, що материнство є непрестижним заняттям, і що лише професійна діяльність може принести самореалізацію та користь суспільству, є не зовсім результатом спонтанних суспільних процесів, а результатом системної політики «рівності», що проводиться на міжнародному та національному рівнях. Це чітке відображення ідей, пропагованих феміністичними рухами з 1960-х років. Тому цінність жінки наразі сприймається крізь призму економічних прибутків від її професійної діяльності, знецінюючи працю, яку вона виконує, виховуючи дітей. Робота вдома сприймається як така, що не приносить жодних відчутних фінансових вигод, і навіть є «тягарем» для системи. Мати, яка відмовляється від роботи, щоб виховувати, наприклад, п’ятьох дітей, не має шансів стати іконою поп-культури, але її соціальний статус серед друзів від цього не зросте.
Повернімося до сексуальної революції, яка не була б можливою без контрацепції. Вона стала інструментом для відокремлення сексу від тривалих стосунків, відповідальності та дітонародження. Церква бачила в цьому небезпеку для сім’ї та демографії, адже влітку 1968 року Папа Павло VI написав «рецепт» для світу в енцикліці Humanae vitae. Якою була реакція?
Реакцією було досить радикальне заперечення, яке спостерігалося в західному світі. Папу критикували навіть у Церкві. Humanae vitae правильно діагностувала хвороби, які призвели до нинішнього розпаду сім’ї та демографічної кризи. Енцикліка нагадала нам, що належним простором для людської сексуальності є подружжя, відкрите до прийняття нового життя. Сьогодні ми бачимо, як сексуальне життя відокремлюється від дітонародження та подружжя – кожне з них функціонує незалежно від інших.
Якби світ послухав Папу, ми б не мали такої сімейної кризи, демографічної кризи, наслідком якої буде економічний колапс. Чи можливо повернутися до Humanae vitae?
Сьогодні, безумовно, неможливо запровадити заборону контрацепції, і ми можемо лише нагадувати людям про її негативні наслідки. Процес змін зайшов так далеко, що деякі процеси практично неможливо повернути назад. Контрацепція, популяризована у 1960-х роках, була одним із інструментів та головних важелів сексуальної революції, додаючи до ідеологічної складової «технологічну», стверджуючи секс без зобов’язань, що принижує людину. Без контрацепції ця революція була б неможливою. Папа Павло VI бачив цю небезпеку і намагався їй протидіяти. Саме тому його зустріли таким жорстоким нападом після публікації цієї енцикліки.
Тим часом ми маємо все більше аналізів, які показують, що криза сім’ї та демографічний колапс продовжуватимуть поглиблюватися. Куди прямують ці процеси?
Вони виливаються в різних напрямках. Один з них – зростаюча атомізація суспільства. Професор соціології Техаського університету Марк Реґнерус, досліджуючи ці процеси, звертає увагу на важливість трьох технологічних факторів, які суттєво на них впливають. Перший – це контрацепція, про яку ми вже згадували. Другий – порнографія, яка є найдешевшою формою сексу, його замінником, а третій – велика популярність сайтів знайомств. За словами Реґнеруса, ці сервіси змінили спосіб встановлення стосунків, оскільки вони зробили емоційну вартість їх встановлення та розриву практично нульовою. Сприяючи швидкому встановленню нових стосунків, вони зменшили їхню стабільність.
Ми живемо в епоху тріумфу егоїзму та гедонізму. Куди вони нас приведуть?
Є багато ознак того, що це буде не рай на землі. Залишаючи осторонь моральний вимір, сама лише демографічна криза може призвести до епохальних змін. Запроваджені досі рішення, схоже, не призводять до її припинення. Важко повністю виключити сценарій, за якого Європа, не усвідомлюючи або відкидаючи своє коріння, розділить долю відомих з історії імперій. Однак це, безумовно, не станеться за одну ніч. На нас чекає довгий період невизначеності.
