СВІДЧЕННЯ
Я довго жив у гріху і вдавав, що моєї приватної віри достатньо, щоб наблизитися до Бога, і мені не потрібні церква, сповідь і Свята Меса.
«Блаженний, кому відпущена несправедливість, кому гріх покритий» (Пс 32:1).
Мені 44 роки, і я християнин, що належить до Католицької Церкви. Десять років тому я почав сам читати Біблію, переважно Новий Заповіт, а в ньому чотири Євангелія, приділяючи особливу увагу висловам Ісуса Христа. Непохитна логіка та відчуття єдиної можливої мотивації для вчинків Ісуса як Божої любові до людини приваблювали мене крок за кроком.
Довгий час я думав, що моєї приватної віри достатньо, щоб наблизитися до Бога, і мені не потрібні Церква, таїнство покаяння, Свята Меса тощо. Однак три роки тому, після короткої телефонної розмови зі священиком, я вирішив ходити до церкви протягом року, щоб остаточно вирішити через рік, чи має це якийсь сенс.
Це закінчилося грудневою сповіддю, першою за майже 20 років дорослого життя та подружжя. І те, що сталося потім, було більшою нагородою, ніж я міг очікувати, яку важко описати, і ще важче зрозуміти тим, хто її не пережив: «Блаженний, кому відпущена несправедливість, кому гріх покритий» (Пс 32.1).
Я пережив Різдво так, ніби народилася моя власна дитина – або, можливо, навіть більше, тому що коли народилися мої діти, моє усвідомлення було набагато обмеженішим.
Я думав про себе 5-7 років; Що зі мною не так, що, незважаючи на щасливий шлюб, здорових дітей, стабільну ситуацію в компанії, я не відчуваю радості життя. У мене був бажання допомагати іншим, але досі це не проявлялося практично, це був радше певний план на майбутнє, насамперед після того, як діти стануть самостійними. Я думав про політику, навіть був на кількох зустрічах, але сказав собі, що це не для мене; Хоча роздуми, дискусії та управління – це те, з чим мені доводиться мати справу протягом 20 років, я відчував, що дивні компроміси та боротьба за «матеріальне» – це не для мене.
Я отримав удар по голові, коли зрозумів, що найбільшим джерелом людських страждань є віддалення від Бога, справжня духовна порожнеча та життя в болю самотності. Я з жахом виявив, скільки людей живуть з «каменем на шиї», який не дозволяє їм жити в щасті з Богом. Це особисте відкриття показало мені найбільше, найчудовіше, що можна зробити в житті – допомогти людям відкрити Бога – повноту любові в їхньому житті. Любов, яку ви можете дати іншій людині.
Наразі я відчуваю особливу радість понад півроку і щодня молюся, щоб Святий Дух ніколи не залишав мене і залишався зі мною назавжди. Я намагаюся всіма силами зберігати чисті думки та почуття, постійно навертаю себе та всіх, хто мене оточує, щоб Святий Дух вільно вливався у всі душі. Я вірю і переконана, що найважливіше для людини міститься в житті Ісуса Христа, який є Словом Божим, що веде до пізнання живого, істинного Бога.
Християнський обов'язок, наш обов'язок — жити Євангелієм і проголошувати його мудро, з любов'ю та якомога частіше. Не тільки тоді, коли хтось приходить до нас за порадою, але й беручи ініціативу, щоб увійти в сферу іншої людини. Ми повинні пам'ятати, що євангелізація полягає в служінні іншій людині, яка потребує Бога, навіть коли вона цього не усвідомлює. Любов і мудрість — це дві якості, без яких можливості для розвитку Божого слова різко зменшуються.
На мою думку, сьогоднішній час чекає на дощ Слова Божого. Ситуація в нашій країні та в усьому світі особливо сприятлива, тому що ні матеріалізм, ні тоталітаризм, ні бездуховна демократія, ні будь-який культ не задовольняють духовних потреб людства. Звідси швидке зростання бажання прийняти Слово Боже та бажання повернутися до Католицької Церкви тих, хто відпав від віри, і тих, хто приходить до Церкви, хто раніше її не знав.
Чи може щось спонукати людину шукати Бога більше, ніж свідчення тих, хто знайшов Бога? Історія людства нагадує божевілля золотої лихоманки на Алясці. Звідки це взялося? Адже навряд чи хтось мав шанс побачити це золото фізично, перш ніж вирішив вирушити на Аляску. І все ж багато хто повірив свідченням інших людей та газет, що писали про це. Єдина різниця в тому, що Бога завжди може знайти кожен, хто його шукає (Пс 9:11; Мт 7:7-8), і дасть кожному без міри (Пс 34:11) — а золото на Алясці знайшли лише деякі з тих, хто його шукав, і навіть ті, хто його знайшов, не знайшли з ним щастя.
Чи ви коли-небудь замислювалися, чому новонавернені здаються трохи божевільними? Вони дещо збуджені та радісні. Вони щиро вірять: вони знайшли скарб, більший за будь-який знайдений на Алясці, тому що він вічний, реальний, найважливіший у людському житті, дає справжню радість життя та втіху... Більше того, вони хочуть поділитися цим скарбом з іншими! Я не пам'ятаю, щоб будь-який «щасливчик» після знахідки золота на Алясці просто роздав усе нужденним. А віра, навпаки, примножується, коли ми нею ділимося. Навіть якщо ми робимо це неефективно, занадто швидко, занадто наполегливо.
Ось чому я також ділюся вірою, яку знайшов, з усіма, кого зустрічаю. Я ділюся нею і з вами, бо я дбаю про вас... А Ісус дбає про вас ще більше, Він, хто віддав своє життя за ваше спасіння.
Сальвіо
