СВІДЧЕННЯ
«Ти мій Бог. Ти повинен піклуватися про мене. Як Ти можеш залишити мене в руках цих злих людей? Я не знаю, що ці люди намагаються зробити зі мною, але я знаю, що Ти будеш зі мною, і одного дня я побачу Тебе і зустрінуся з Тобою».
«Носіння» Корану
Понад два мільярди людей у світі ніколи не чули правди про Ісуса Христа. Мустафа був однією з таких людей, чиє дитинство пройшло в релігійній атмосфері мусульманського дому на півдні Єгипту.
У п’ятирічному віці хлопчик розпочав навчання під керівництвом свого дядька. Воно включало читання та запам’ятовування всього Корану класичною арабською мовою. Раніше Мустафа багато разів чув цю книгу, яку читали в мечеті або по радіо. Крім того, його батьки іноді запрошували додому людей, які спеціалізувалися на читанні Корану, щедро платячи їм за це.
Мустафа був обдарованим учнем, хоча мова, якою він користувався щодня, дуже відрізнялася від тієї, з якою він стикався в Корані, і йому знадобилося сім років, щоб вивчити всю книгу напам’ять. Завдяки цьому, коли Мустафі було 12 років, його почали називати хафізом – «носієм» Корану, хоча до закінчення школи, як він сам зізнається, він не знав значення багатьох слів цієї книги. Кар’єра мусульманського вченого була відкрита для нього, і в цій галузі його почали називати маленьким шейхом (мусульманським кліриком).
Коли хлопчику було 13 років, сталося щось, що суттєво вплинуло на його подальше духовне життя. Як Мустафа зізнається в одному зі своїх інтерв’ю, в той час він відчував багато гніву щодо християн і євреїв, який народився в ньому під впливом навчання, отриманого в школі. Він багато разів чув, особливо від релігійних вчителів, що джерелом усіх проблем, з якими стикаються єгиптяни, є євреї та християни. Молодий хлопчик почав кипіти. Можливість відплатити за «кривди», завдані християнами, з’явилася дуже швидко. У районі, де він жив, був коптський священик. Щодня він ходив дорогою від свого будинку до церкви. Мустафа вирішив скористатися цим. Одного дня він почав кидати в нього каміння. Священика доставили до лікарні з розбитою головою. Після виходу з лікарні він прийшов до його будинку – бо знав його родину – щоб поговорити з хлопчиком. Для Мустафи ця зустріч стала несподіванкою: вперше він побачив, що християни не шукають помсти, і не хочуть ставитися до нього так само, як він ставився до них. Священик прийшов до Мустафи, щоб сказати, що прощає його. «У тобі горить вогонь, – сказав він хлопчикові, – який спочатку повинен поглинути тебе, перш ніж він спалить інших». Ця зустріч справила величезне враження на Мустафу.
Інтелектуальна чесність
У старшій школі Мустафа продовжував вивчати мусульманську традицію, вивчаючи напам'ять хадиси – короткі чи довгі вислови чи історії з життя Мухаммеда та його сподвижників. За цей період він запам'ятав кілька тисяч із них. Тому не дивно, що після школи він вступив до Аль-Азхар, університету з найбільшим авторитетом в ісламському світі.
Перший день занять в університеті став для Мустафи великою несподіванкою: «Шейх, який читав лекцію (...), сказав нам: „Те, що я вам кажу, слід вважати істиною. Я не дозволяю жодних дискусій на заняттях. Те, чого я вам не кажу, не варто знати. Слухайте, підкоряйтеся і не ставте запитань“. Зухвала поведінка лектора справді вразила новоприйнятого студента. Мустафа підійшов і запитав: „Шейху, як можна вчитися, не ставлячи запитань?“ Замість відповіді він почув образливу відповідь. Студент поскаржився декану університету, який вправно врегулював конфлікт. З того часу, пише він, він ступив на „шлях мовчання та підпорядкування, необхідний в університеті“. Метод навчання полягав у читанні творів мусульманських вчених, з яких потім виділялися ключові моменти для запам'ятовування. Критика чи дискусії не дозволялися.
Однак незабаром виникли подальші непорозуміння між Мустафою та викладачами. Одним із них був Омар ‘Абд Ар-Рахман, організатор вибуху у Всесвітньому торговому центрі у 1993 році, який займався питаннями тлумачення Корану в університеті Аль-Азхар. На диво, це давало студентам можливість ставити запитання. Мустафа став перед п'ятьма сотнями інших і запитав: „Чому ви продовжуєте навчати нас про джихад? А як щодо інших віршів Корану, які говорять про мир, любов і прощення?“ У відповідь він почув: „Джихад і вбивство є основою ісламу. (...) У Корані є сура під назвою „Здобич“ (військові трофеї), але немає сури під назвою „Мир“.“ Ця жахлива, категорична відповідь не давала студенту спокою.
Через чотири роки Мустафа закінчив навчання другим у групі з шести тисяч студентів. Коли він почав працювати в університеті, він вирішив, що відтепер шукатиме відповіді на питання, які його турбували, помічаючи зростаючий розрив між тим, що пропонував йому справжній іслам, і тим, що говорила його власна совість.
Його магістерська дисертація стосувалася питань, пов'язаних з історією та культурою ісламу. Збираючи матеріали та досліджуючи тему мусульманського правління, Мустафа зіткнувся з незаперечним фактом: „історія мусульман – це історія насильства та кровопролиття від часів Мухаммеда до сьогодення“. Незважаючи на це, він вирішив не ставити відкрито під сумнів іслам, щодо якого він мав зростаючі сумніви. Його дослідження викликали інтерес єгипетського уряду, який хотів транслювати наживо захист його дисертації на радіостанції.
Успіх і духовна порожнеча
У своєму релігійному середовищі Мустафа, безсумнівно, досяг великого успіху. Він почав писати докторську дисертацію та читати лекції в Аль-Азхарі та інших університетах на Близькому Сході. Однак він вирішив дозволити своїм студентам вести дискусії, бажаючи відкрити їх для критичного мислення без страху репресій. Незабаром радикальні студенти повідомили про нього керівництво університету. Вони образилися, що на основі загальновідомих мусульманських джерел він продемонстрував жорстокість та непослідовність ісламу як релігійної ідеології.
Мустафу викликали на засідання Комітету з впровадження навчальних програм університету. Він розповів присутнім про свої сумніви щодо божественного походження Корану. Він зазначив, що почав бачити більше людських ідей, ніж Божих слів. Реакція не змусила себе чекати: один із членів комітету підвівся зі свого крісла і плюнув йому в обличчя, сказавши: «Ти богохульник!».
Через кілька годин, посеред ночі, єгипетський спецназ увірвався до будинку Мустафи і забрав його на допит. Молодого мусульманина ув'язнили за підозрою у «зраді ісламу» та наверненні до християнства. Такий «злочин» в Єгипті карається смертю. Тортури, які він пережив, стали, як він пізніше писав, «останнім поштовхом, цвяхом у труну, що відділив мене від ісламу, релігії, яку я ставив під сумнів багато років до ув'язнення. Мої запитання ґрунтувалися не на вчинках мусульман, а на вчинках Мухаммеда та його наступників і вченнях Корану».
У в'язниці намагалися спричинити «природну» смерть Мустафи, замкнувши його в резервуарі, повному голодних щурів. Поліцейські були дуже ввічливі. «Цей хлопець — мусульманський мислитель, — сказали вони, — тож нехай щури з'їдять його голову». Але коли до ранку жоден щур навіть не вкусив Мустафу, його замкнули в камері з величезним диким собакою. Спонуканий відчаєм, Мустафа молився: «Ти мій Бог. Ти повинен піклуватися про мене. Як Ти можеш залишити мене в руках цих нечестивців? Я не знаю, що ці люди намагаються зі мною зробити, але я знаю, що Ти будеш зі мною, і одного дня я побачу Тебе і зустрінуся з Тобою».
Наступного дня здивовані поліцейські побачили Мустафу, який молився, а поруч із ним сидів собака. Вони з жахом сказали: «Цю людину захищає невидима сила. Але чия це сила? Адже він відступник, невірний!» Безумовно, Аллах не міг бути тим, хто захищає відступника.
Завдяки впливовим зв'язкам свого дядька, після двох тижнів ув'язнення та численних болісних катувань, Мустафу було звільнено та знято всі звинувачення. Для нього свобода не була простим поверненням до нормального життя. Його життя було зруйноване. Для мешканця Близького Сходу відсутність релігії та заперечення власної спадщини є жахливим ударом. Іслам – починаючи від його засновника і закінчуючи університетськими викладачами – повністю дискредитував себе в очах цієї людини, яка шукала істину. Тому він почав досліджувати інші релігії, насамперед індуїзм та буддизм, але не знайшов у них відповіді на свої пошуки. Мустафа переживав період справжньої боротьби та темряви, гірший за єгипетську в'язницю. Водночас його серце почало прагнути пізнати Бога, який не покинув його, а дозволив йому дивом пережити душевні та фізичні тортури у в'язниці, тим самим показавши, що Він дбає про нього. «Я сидів на ліжку чи за столом, молячись, щоб справжній Бог, який врятував мене у в'язниці, хто б Він не був, явився мені. Іноді я не міг вимовити ні слова, просто сидів і плакав».
Головні болі
У цей час у Мустафи також посилилися періодичні головні болі. Йому поверталися кошмари тюремного життя. Вдень біль був нестерпним, і Мустафа міг працювати в компанії свого батька, але ввечері та вночі він не міг спати через нього. Тому він почав відвідувати певну аптеку, якою, як це часто буває в його країні, керували християни. Одного дня власниця, бачачи його внутрішній конфлікт, почала розмовляти з ним про віру. Знаючи його як релігійного мусульманина, вона була вражена, почувши його розповідь про пошуки Бога. Вона зрозуміла, що він виявив порожнечу у своїй попередній релігії, яку хотів заповнити. Тож вона вирішила дати йому свою Біблію. «Перш ніж приймеш свої пігулки сьогодні ввечері, спробуй прочитати уривок і подивись, як почуватимешся», – сказала вона своєму пацієнту.
Це був переломний вечір у житті Мустафи. Ось як він згадує той день: «Це була літня ніч, близько 22:00. У мене була сильна головний біль, але я не приймав жодних пігулок. Я поклав їх на стіл і подивився на Біблію. Я не знав, де читати, тому просто відкрив її навмання. Це була особиста Біблія фармацевтки; з примітками, які вона зробила на полях сторінок. Я відкрив її на п'ятій главі Євангелія від Матвія, Нагірній проповіді. Я почав читати. Я побачив образ: Ісус навчає натовпи, що зібралися навколо Нього на горі. (. . .) Мій мозок почав працювати як комп'ютер. Я побачив образ Ісуса в книзі на столі навпроти мене. Я побачив образ Мухаммеда у своїй свідомості. Я постійно порівнював цих двох персонажів. Я так добре знав Коран і життєпис Мухаммеда, що мені не довелося докладати жодних зусиль, щоб згадати ці речі зі своєї пам'яті. Вони просто були там».
До цього моменту для Мустафи Ісус був лише одним із пророків, описаних у Корані, які його ніколи не цікавили. Читаючи Святе Письмо того вечора, він зрозумів, що Ісус Христос був справжнім Богом, якого він шукав усе своє життя. Найбільш шокуючим відкриттям для нього стали слова Ісуса: «Любіть ворогів ваших». До цього часу Мустафа був переконаний, що ворогів слід убивати. Ісус торкнувся його серця силою Своєї прощаючої любові, яку ніщо не могло зупинити. Читаючи Євангеліє, Мустафа відкрив для себе могутню любов Сина Божого до грішників, яких Ісус не наказував каменувати, але яких Він прийняв, приймаючи їхні сльози навернення.
Нове життя та нова ідентичність
Мустафа був настільки поглинений читанням Євангелія, що читав його до світанку. Він настільки захопився особою Христа, що довірив Йому усе своє життя, знаючи, що за це йому, можливо, доведеться заплатити високу ціну. Однак він знав, що Ісус ніколи його не розчарує – він уже бачив це у в'язниці, і ця впевненість зростала в ньому, коли він читав Святе Письмо. Він читав слова Псалма 91 як Божу відповідь йому: «Бо Він визволить тебе від сіті птахолова, від згубної мори. Пером Своїм Він тебе покриє, і під крилами Його будеш ховатися; щит і захист — вірність Його. Не будеш боятися страху вночі, ані стріли, що вдень літає, ані мори, що в темряві ходить, ані пошесті, що нищить ополудні». Тисяча впаде біля тебе, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться.
Протягом наступного року Мустафа намагався приєднатися до однієї з християнських громад у своєму регіоні. Однак він був гірко розчарований, коли наступні священики відмовляли йому, побоюючись за його життя та життя своєї громади. Як колишній викладач Аль-Азхару, він був впізнаваною фігурою у багатьох колах. Нарешті, хтось йому довірився і дозволив відвідувати їхню церкву. Дбаючи про власну безпеку та безпеку християнської громади, яка його прийняла, Мустафа мусив вживати надзвичайних заходів обережності. Під час подорожей він змінював види транспорту. Він також уникав місць, де його могли впізнати. Однак неможливо «сховати світло» (див. Мт 5:15). .
Він згадує: «Було лише питанням часу, коли моя родина дізнається про все. Одного дня, зовсім незаплановано, я все розповів батькові. Він негайно витягнув револьвер з кобури і вистрілив у мене п'ять разів». Однак жодна з куль не влучила в Мустафу. Бог знову захистив його.
Мустафа був змушений швидко залишити свою країну, подолавши за три місяці шлях Африкою від Єгипту до Південної Африки. Але й там його переслідували наймані вбивці. Мустафа знову відчув надзвичайний захист Ісуса Христа, Який привів його до спасіння, згідно з Його обітницею: «Хто увірує й охриститься, той буде спасенний» (Марка 16:16). Лише тепер, в одній з церков Йоганнесбурга, він міг охриститися. На честь святого Марка Євангелиста він взяв ім’я «Марк», а на честь друга, який допоміг йому в Південній Африці, – прізвище «Габріель». Так, занурений у смерть Христа, він народився для нового життя Його Воскресінням. Ставши новою людиною, він отримав нову ідентичність, щоб усе своє життя служити лише Ісусу.
Жнива великі
Пізнаючи Ісуса Христа, Мустафа продовжував порівнювати Його з відомим пророком Мухаммедом, доки врешті люблячий і всепрощаючий Син Божий не здобув недвозначну перемогу в житті мусульманського вченого. Це Він переміг смерть і сказав: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, але душі вбити не може» (Мт. 10:28). Ось чому д-р Марк А. Габріель обрав нелегкий шлях віри в Христа. Усвідомлюючи, що на нього накладено фатву (смертний вирок за відмову від ісламу), він сміливо ділиться свідченням своєї віри, щоб привести якомога більше своїх братів і сестер-мусульман до Спасителя.
Марк зізнається: «34 роки я жив у страху перед покаранням Аллаха. Віддавши своє життя Ісусу, я був викуплений Його Кров’ю». Зустрівши Ісуса вперше в житті, він відчув величезне полегшення, бо був звільнений від тягаря провини, який обтяжував його, незважаючи на дотримання принципів ісламу. Досліджуючи мусульманську традицію, Марк виявив, що сам Мухаммед не був певен, чи буде він спасенний і прийнятий до раю. Тож, якщо пророк ісламу не мав цієї впевненості, що тоді сказати звичайному мусульманину?
Марк А. Габріель звертається до всіх людей: «Брате і Сестро! (...) Тільки Ісус Христос може дати вам мир і простити ваші гріхи. Подумайте про жалюгідні умови, в яких живуть мусульмани в усьому світі: ненависть, кровопролиття, вбивства, конфлікти та тероризм. Єдиний вихід із цього хаосу – прийняти Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя».
Найбільше нещастя людства – це гріх, від якого міг викупити нас лише безгрішний Син Божий. Ісус Христос – це розв’язання кожної проблеми: окремих людей і всього людства. Довіряймо Йому, примирімося з Ним і проголошуймо іншим спасіння через Його викупну смерть і воскресіння. Ми несемо велику відповідальність за спасіння всіх тих, хто не мав нагоди почути Євангеліє. Однак нам не доведеться платити таку високу ціну, як Марку А. Габріелю.
