27-го січня ми відзначили Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Я запитую себе: чого ми навчилися з жахів такого руйнівного та нелюдського людського терору? Я запитую себе: що вбиває цю найважливішу рису, яка нам так потрібна сьогодні: солідарність? Солідарність має додаткову цінність, це свідомий і добровільний підхід до інших. Однак, щось більш фундаментальне — це помічати та приймати іншого — людину. Не може бути жодної солідарності, якщо ми дегуманізуємо наших ближніх нашим способом мислення, говоріння та судження.
Людство та солідарність
У цьому трагедія нашого суспільства в контексті ставлення до всіх як до «інших». Тут криється одна з глибоких криз християнства, в якому Євангеліє живеться — назвемо це так — безсимптомно. Чому в нашому суспільстві, яке спирається на християнську традицію та Євангеліє, панує холоднеча або навіть ворожість до ЛГБТ+ людей, а також підозрілість або навіть дискредитація людей, яким завдали шкоди в Церкві? Я чув і читав про групи релігійних братів, які підтримують зв’язок з людьми, постраждалими від їхнього власного ордену, які сумно казали: «ми все ще по той бік барикади». Таке мислення жахає, позбавлене не тільки логіки Євангелія, але й людського співчуття.
А що сказати про наше ставлення до біженців та мігрантів, які в’їжджають до країни легально чи нелегально. Стає все важче вести конструктивну та спокійну розмову про те, як ми можемо допомогти людям, які опинилися в пастці цинічної та макіавеллівської гри міжнародної політики, конфліктів та економічного протекціонізму. Політики говорять про проблему, а не про людей. Як сталося так, що за кілька років, внаслідок свідомо побудованого негативного наративу в політичній дискусії, зневажлива мова щодо біженців стала частиною основного дискурсу про них?
Не тільки вина політиків у тому, що становище біженців та мігрантів було радикально дегуманізоване в нашому суспільстві. Це насамперед провал церковної катехизації та багатьох кліриків, які самі нейтралізували слова Ісуса про те, що Він був чужинцем (мандрівником), щоб заспокоїти насамперед власне сумління, а потім сумління вірних, і ефективно виправдати відгородження себе від християнської відповідальності.
Далеко не цинічна гра
Як учні Царства, ми повинні боятися, перш за все, обмежувати нашу людяність. Оточення стіною байдужості або навіть небажання та зневаги призводить до зради християнства. Зрештою, сама людяність стала знаряддям нашого спасіння у Христі. Філантропос – як називають Христа на Сході, є єдиною основою солідарної Christianitas, тобто Царства Божого, заснованого на посланні Нагірної проповіді. Однак це не може бути ідеологічною конструкцією, про яку мріють ексклюзивізм, нативістський націоналізм чи ксенофобія. Якщо ми замкнемо людство у фортеці страху за наші права та обмежимо нашу милість, то не варвари (лат. barbarus – чужинець) з околиць Європи чи суспільства, а ми самі сприятимемо кінцю надії Європи, побудованої як спільнота співчуття та солідарності з іншими. «Фортеця Європи – це наша людяність», – сказав Матео Зуппі, архієпископ Болоньї, який допомагає біженцям та мігрантам. Християнська Європа належить тим, хто «народився не від крові, ані від волі тіла. . . але від Бога» (Івана 1:13) і хто «любить малих, хворих, нужденних, принижених, любить тих, кого скривдили, любить тих, хто страждає від несправедливості, любить вигнанців і всіх, хто страждає та засмучений». А також тим, – як продовжує Бонгеффер у «Ціні учнівства», – хто «буде переслідуваний за праведність. Не визнання, а відторгнення – це нагорода, яку вони отримують від світу за своє послання та справи. Важливо, що Ісус благословляє не лише страждання, спричинені безпосередньо за сповідання Його імені, але й страждання у будь-якій справедливій справі. Вони отримують ту саму обіцянку, що й бідні, бо в переслідуваннях вони рівні їм у бідності». (стор. 69–71). Ці слова написав чоловік, який стояв на боці справедливості, захищаючи переслідуваних євреїв, аж до мучеництва.
Дегуманізація інших або виключення людей з людського співчуття і навіть милосердя часто виправдовується твердженнями, що вони не належать, не мають певних людських якостей (див. статтю Закон вище любові – євгеніка) або що ті, хто народився тут, повинні «їхати додому». Хоча окрема людина не є зовсім невинною, у мене складається враження, що це набагато більше пов’язано з цинічною та розрахованою політичною грою, замаскованою словами щирої турботи та співчуття, грою, прикрашеною також псевдорелігійною оповіддю про нібито захист християнської Європи. Бонгеффер писав про таке ставлення в нацистській Німеччині, де віруючих лякали безбожним більшовизмом: «Ця блаженність перебуває на протилежних полюсах від карикатур на неї, які з’являються в політичних та соціальних маніфестах. Антихрист також називає бідних блаженними, але не заради хреста, який охоплює всю бідність і перетворює її на джерело благословення. Він бореться з хрестом за допомогою політичної та соціологічної ідеології. Він може називати це християнським, але це робить його ще небезпечнішим ворогом». (там само, с.66).
24.02.2024
