Німецький поет XVIII століття Фрідріх Гельдерлін писав, що «спроба створити рай на землі завжди закінчується пеклом». ХХ століття та панівні в той час злочинні ідеології – комунізм та націонал-соціалізм – надали надто багато доказів правдивості цього твердження. Десятки мільйонів жертв режимів, створених цими ідеологіями, є нагадуванням, яке не можна ігнорувати.
Ідолопоклонницьке поклоніння прогресу та науці
Варто зазначити, що кожна злочинна ідеологія – чи то у двадцятому столітті, чи раніше (наприклад, під час Французької революції) – посилалася на категорії прогресу та науки.
Комунізм був «науковим соціалізмом». Гітлерівський націонал-соціалізм також посилався на науку, використовуючи «науку про раси» у своїх злочинних цілях.
Остання виникла з певного інтелектуального клімату (не тільки характерного для Німеччини), який визначався зростанням захоплення біологічними науками.
Біологія та прогрес у цій галузі знань на початку ХХ століття, на думку деяких вчених і політиків, відіграли ключову роль, яка дозволила пізнати таємниці навколишнього природного середовища. Але також – і, можливо, перш за все – вона розглядалася як універсальний засіб від усіх цивілізаційних та соціальних проблем.
Безсумнівно, поштовх цьому був наданий у середині ХІХ століття Чарльзом Дарвіном та його теорією еволюції людини. За короткий час дарвінізм – навіть без наміру автора – почав асоціюватися з такими термінами, як «боротьба за існування» та «виживання найпристосованіших».
Ці біологічні категорії почали застосовуватися до соціальних умов наприкінці ХІХ століття. Так виник соціальний дарвінізм, одним із проявів якого стала євгеніка – мрія про виведення нової, кращої людини.
Як сказав Френсіс Гальтон, британський вчений (далекий родич Дарвіна) і творець цієї термінології: «якщо людство розмножується спонтанно, еволюція почне регресувати».
Ця «регресія», на думку Гальтона та всіх його учнів і послідовників, як у Європі, так і в Америці, означала, що чисельну перевагу отримають ті, кого має бути найменше, тобто «люди низької цінності». Під останнім терміном Гальтон розумів насамперед людей із так званих нижчих соціальних класів, які страждають від різних невиліковних хвороб, таких як епілепсія чи алкоголізм.
Дуже швидко, однак, расизм проник у євгеніку, і її синонімом стало «расове здоров'я».
Головний ворог: людська фертильність
Євгеністи не обмежувалися діагностикою небезпеки, яку вони вважали вищезгаданою «регресією еволюції». Вони стверджували, що знайшли спосіб її уникнути. Це стало можливим завдяки втручанню в процес людського розмноження, щоб ті, кого євгеністи позначили як «низькоцінних», більше не розмножувалися.
Звісно, все це було загорнуто у фразеологію, в якій слова «прогрес», «наука» та «цивілізація» модифікувалися у всіх випадках. Плакат євгенічного конгресу 1921 року, що проходив у Сполучених Штатах, мав значне гасло: «Євгеніка — це еволюція, керована самою собою».
Найважливішим ворогом усього — минулого і сьогодення (хоча вони заперечують цю назву) — євгеністів є людська фертильність. Однак основним інструментом у процесі «самокерованої еволюції» виявилася масова стерилізація людей, класифікованих як «мають низькоцінний генетичний матеріал».
Одним із перших рішень Гітлера після приходу до влади було видання 26 травня 1933 року указу про примусову стерилізацію глухих та всіх, кого описували як «простих».
За цим нелюдським законом, приблизно 300 000 людей були примусово стерилізовані в Німеччині між 1934 і 1939 роками. Під час війни нацистський режим пішов ще далі і просто масово вбивав таких людей.
Німецький закон про примусову стерилізацію аж ніяк не був першою чи останньою правовою директивою такого типу. Можна сказати, що нацистський режим наслідував... американців у цьому відношенні.
До 1933 року аж 38 американських штатів ухвалили закони, що дозволяли примусову стерилізацію з євгенічних міркувань. У 1927 році справа дійшла до Верховного суду США, який визнав закони про примусову стерилізацію «низькоцінних» людей конституційними. Обґрунтування цього рішення стверджувало:
«Ми часто бачили, що спільне благо може вимагати від найкращих громадян жертвувати своїм життям. Було б дивно, якби від тих, хто вже послаблює силу держави, не можна було вимагати меншої жертви. (...) Правило, за яким дозволена примусова вакцинація, є достатньо широким, щоб охопити й перерізання маткових труб».
Зазначимо, що для тих, хто підписав це рішення, люди, які «послаблювали силу держави», були людьми хворими або з сімей із серйозними захворюваннями (наприклад, туберкульоз, епілепсія чи шизофренія). Прості вакцинації прирівнювалися до примусового позбавлення людей дару родючості; дару, Дарувальник якого — не держава, навіть не демократична держава.
До Другої світової війни епідемія законів про стерилізацію, які мали підтримувати розведення «нової, повноцінної людини», поширилася і на Європу. Лідерство в цьому відношенні належало скандинавським країнам, які донині вважаються зразками правослухняних демократій і так званої держави загального добробуту.
Між 1928 і 1938 роками закони про стерилізацію були ухвалені в Данії, Швеції, Фінляндії та Норвегії. У деяких випадках виявилося, що скандинавське законодавство про стерилізацію було більш обмежувальним, ніж згаданий вище нацистський закон.
Наприклад, шведський Закон про стерилізацію, змінений у 1941 році, порівняно з німецьким, значно розширив коло осіб, які підлягали примусовій стерилізації.
У Швеції це стосувалося людей, які вели «антисоціальний спосіб життя», або тих, кого чиновники вважали «очевидно непридатними для майбутнього догляду за дітьми». Ці терміни були настільки розпливчастими, що практично жоден шведський громадянин не міг почуватися в безпеці.
Друга світова війна та геноцидні злочини, скоєні нацистською Німеччиною в ім'я «расової свідомості», розпочали відхід від жорстокого евгенічного законодавства. Спочатку в Сполучених Штатах, потім у Європі. Однак це був не швидкий процес.
Лише в середині 1960-х років останні американські штати скасували свої закони про стерилізацію. У 1974 році Швеція відмовилася від примусової стерилізації своїх громадян. За оцінками, між 1928 і 1974 роками було стерилізовано 350 000 німців, понад 60 000 шведів, 40 000 норвежців, 58 000 фінів і 6 000 данців.
Люди як бур'яни, які потрібно виполоти (через аборти)
Як уже було сказано, стерилізація сприймалася євгеністами як найкращий засіб для реалізації «наукових» приписів, що ведуть до виведення кращої людини. Але це був не єдиний інструмент.
Євгеністи приписували аборту таку «благородну» – бо «наукову» – мету. Не випадково багато представників руху за євгеніку були також піонерами руху «планування сім'ї», що розумілося як пропаганда абортів та контрацепції.
У цьому контексті варто згадати постать Маргарет Сенгер – провідної американської феміністки та організаторки руху за «контроль над народжуваністю» в Америці після Першої світової війни.
В одній зі своїх книг («Жінка і нова раса») Сенгер писала: «Багато хто, можливо, вважатиме, що більше не варто зупинятися на демонстрації аморальності великих сімей, оскільки доказів більш ніж достатньо, їх можна навести тим, хто все ще вважає за трудним пристосувати старомодні поняття до реальності. Найкраще, що може зробити така сім'я для новонародженого, — це милосердно вбити його».
У статті, опублікованій у 1925 році, Сенгер прямо прирівняла людей до бур'янів. Вона писала: «Америка (...) схожа на сад, де садівник не звертає уваги на бур'яни. Бур'яни — це злочинці, бур'яни швидко розмножуються і надзвичайно стійкі. Їх потрібно знищити. Запобігти подальшому розмноженню злочинців та слабких».
Ми утримуємо великі психіатричні лікарні та інші подібні заклади по всій країні, де розводяться дефективні особи та злочинці замість того, щоб бути знищеними. Природа знищує бур'яни, але ми дозволяємо їм паразитувати та розмножуватися».
Маргарет Сенгер без перебільшення можна назвати фемі-нацисткою. Від розуміння людей як бур'янів лише крок до категорії «недолюдей», яких слід піддати процедурі «остаточного вирішення» в газових камерах.
У 1997 році шведська преса опублікувала історію Барбро Лізен, яка у 1946 році, коли їй було двадцять років, була змушена підписати згоду на стерилізацію. Причина? Один із лікарів, не провівши детальних спеціалізованих тестів, дійшов висновку, що вона страждає на епілепсію.
Однак справа ускладнювалася тим, що двадцятирічна дівчина була на шостому місяці вагітності. Проте чинний у Швеції закон про євгеніку не передбачав милосердя ні для матері, ні для ненародженої дитини. . . У 1997 році пані Лізен згадувала події 50-річної давності: «Я хотіла дитину, навіть хвору. Я впала в куток і почала плакати. Я сказала лікарям: „Я не хочу операції. Дозвольте мені залишити дитину“. Вони відповіли: „Неможливо“. Ви підписали папери, операція завтра. Вони були абсолютно байдужі. Це було жахливо».
Людське розмноження: ліві кажуть так, католики кажуть ні
Дослідники, які займаються історією євгеніки, помітили, що її великими пропагандистами у 20 столітті були кола, які визначали себе як прогресивні та ліві. Наприклад, скандинавські закони про стерилізацію були введені соціал-демократичними урядами, а політики, що походили з цієї течії політичної сцени, були гучними апостолами розведення «повноцінних людей». Наведемо тут лише одного з них, Артура Енгберга – соціал-демократичного міністра освіти у Швеції у 1930-х роках.
У 1921 році він уже писав у партійній пресі: «Наше щастя в тому, що у нас є раса, яка ще не знищена, раса, яка є носієм великих і надзвичайно благородних рис (...). Однак дивно, що хоча ми глибоко дбаємо про родовід наших собак і коней, ми зовсім не дбаємо про збереження наших шведських людських ресурсів».
Перш ніж Гітлер запровадив німецький закон про стерилізацію, його основні засади були розроблені у Веймарській республіці (демократична Німеччина), і перші скрипки в цій роботі також грали представники тих, кого широко розуміли як ліві кола.
Аналогічно у довоєнній Польщі. Над Віслою переважно представники морального лібералізму та «реформи звичаїв» у лібертинському напрямку (наприклад, Тадеуш Бой-Желенський) виступали за євгенічні рішення.
Однак у Польщі, як і в інших країнах, де сильний вплив католицької релігії та культури, це зазнало невдачі. Це ще одна істина, яка не вислизнула від уваги істориків, що вивчають це питання.
Дуже показовою в цьому плані є позиція фашистської Італії Муссоліні, яка відкинула принципи євгеніки, що розуміються як просування стерилізації та інших форм так званого контролю над народжуваністю.
Фашистська Італія, як відомо, погоджувалася з Третім Рейхом у багатьох питаннях, але не в цьому. У 1934 році, коментуючи німецький закон про стерилізацію, італійська газета «L’Italiano» писала: «Ви не можете уявити жорстокість, яка панувала серед німецьких лікарів (...), коли вони були переконані, що діють в ім'я батьківщини та науки (...), ви можете навіть здогадатися, на що вони готові піти заради захисту раси, яке божевілля можна знайти в їхніх книгах».
Легальна стерилізація або будь-який подібний прояв «расової свідомості» також не мав шансів на реалізацію в Іспанії під правлінням генерала Франко.
Церква дуже швидко відреагувала на нелюдські євгенічні практики. Папа Пій XI в енцикліці Casti connubii від 1930 року, присвяченій католицькому баченню сім'ї, шлюбу та сексуальної сфери, писав: «Сім'я важливіша за державу. (...) люди народжені не стільки для землі та вічності, скільки для неба та вічності. (...) Держава не має прямої влади над тілом своїх підданих. Якщо немає провини і, отже, немає причини для тілесного покарання, вона не може порушувати все тіло або калічити його, ні з міркувань євгеніки, ні з будь-яких інших причин».
Голос Магістеріуму Церкви підтримували видатні католицькі письменники та публіцисти. У цьому контексті неможливо не згадати Г.К. Честертона – видатного англійського католицького письменника, який роками боровся проти різних форм ідолопоклонства «прогресивної» інтелігенції, включаючи ідолопоклонство так званої наукової процедури виведення кращої людини.
У своєму характерному стилі, не позбавленому гострої іронії, він привернув увагу до псевдонаукового жаргону, який використовували євгеністи. Їхній словник, як зазначав Честертон, не містить таких слів, як «сім'я» чи «шлюб». Натомість є «міжстатеві стосунки» – «ніби чоловік і жінка були шматками дерева, поставленими під кутом один до одного, як меблі в кімнаті».
Євгеніка, як писав цей католицький письменник у 1921 році, є запрошенням до «тиранії експертів»: «Ось що насправді мають на увазі справжні євгеністи. Що людство буде віддано їм, не як язичники для навернення, а як матеріал для експериментів. Це жорстока, варварська ідея, що стоїть за законодавством про євгеніку».
Євгеністи (...) не знають, чого хочуть, окрім того, що вони хочуть вашого тіла, мого тіла та душі – щоб вони могли розібратися самі. Це (...) перша експериментальна релігія, а не доктринальна.
Честертон узагальнив суть своєї критики програми та дій аніматорів євгенічного руху двома дуже влучними реченнями: «[Євгеністи] стверджують, що відкрили закон, який стоїть вище любові. «Просто подумайте про цей факт, і вся євгенічна структура розвалиться».
А як щодо наших часів? Законів про стерилізацію (поки що) немає, але спосіб мислення, що стоїть за старою євгенікою, не зник.
Логіка євгенічного мислення лежить також в основі так званих методів лікування in vitro. На якій підставі відбираються люди (так звані ембріони) – придатні та непридатні для життя в тілі матері? Це приклад закону, що стоїть вище любові.
24.02.2024
