Абсолютно не випадково, що те, що відбувається в нашій країні (і на Заході загалом), так сильно демонструється боротьбою проти Бога.
Визнаю, що почуваюся абсолютно безпорадним. Це результат поточних подій, які парадоксальним чином атакують мене майже щодня. Парадокс полягає в тому, що з самого початку «уряду 4 липня» я мав би звикнути до того, що напад на все близьке і цінне для мене буде тотальним. І все ж я відчуваю здивування масштабами цього руйнування, його жорстокістю і, можливо, ще більше — суспільним прийняттям цієї безпорадності.
У цій ситуації я звертаюся по допомогу у формі читання «Пам’ять і ідентичність» святого Івана Павла ІІ. Слова, які я читаю, надзвичайно важливі: «Зло, у реалістичному сенсі, може існувати лише у відношенні до добра і, зокрема, до Бога, найвищого Добра. Це зло, про яке говорить Книга Буття. Саме з цієї перспективи можна зрозуміти первородний гріх, а також усі особисті гріхи. Це зло було спокутоване Христом на Хресті. Точніше, людина була спокутована і стала учасницею Божого життя через спасительну працю Христа». Саме тому «сучасний принц» може висміювати моральний принцип захисту зачатого життя і встановлювати силою політичних порядків запровадження аборту, продиктованого, до речі, не об’єктивними підставами (якщо такі існують), а станом свідомості, психіки. Саме в ім’я цього принципу сучасні політичні чиновники руйнують стан мислення майбутніх поколінь. Вони знищують сферу цінностей, а також сфери базових знань. Насправді, вся реальність освіти зводиться до просування теорії, яка не має нічого спільного з об’єктивною ситуацією. Зрештою, це форма культурної та соціальної обізнаності, а отже, знову стан розуму. І неважливо, що наслідком цього стану розуму може бути, наприклад, постійне каліцтво дитини, молодої людини. Тому що це, коротко кажучи, просування транссексуальності. В ім’я стану розуму, стану свідомості, людина калічиться і стерилізується. Папа продовжував цю рефлексію в контексті роздумів, пов’язаних з тоталітаризмами ХХ століття, але водночас він сам усвідомлював, що цей аналіз не є виключно історичним за своєю природою. Тому він також вказав, що ця рефлексія стосується сучасних дій, вжитих у рамках західної, спотвореної та зруйнованої демократії: дій, які досягають кульмінації як на рівні ЄС, так і на рівні органів влади інших окремих країн, які прагнуть знищити цілі групи людей шляхом абортів. Частина роздумів Папи, яка вказує на те, що цей процес стає можливим і допустимим у ситуації, коли людина живе так, ніби Бога немає, ніби Бога не існує, заслуговує на увагу. Тоталітарна система за своєю суттю є антитеїстичною. Бог є її найбільшим ворогом. І зовсім не випадково те, що відбувається в нашій країні, у Вестмінстері та Холіруді, так сильно відзначається боротьбою проти Бога. Деяким іноді може здатися, що це другорядні, маргінальні дії: як суперечка про присутність релігії в школі, кількість годин, місце в навчальній програмі. . . Ну, ні! Це фундаментальна суперечка. Сьогодні Бог, Церква, християнство, католицизм залишаються фактично єдиним методом протистояння злочинній ілюзії, що людина «може сама, без Бога, вирішувати, що добре, а що погано, вона також може вирішити, що група людей має бути знищена». Святий Іван Павло ІІ навчав на тій самій лекції про тоталітаризм, що «межа, встановлена злом божественним добром, увійшла в людську історію». Ця міра — спокута. Історія навчила нас цього. Питання в тому — чи не забуваємо ми сьогодні ці шокуючі уроки історії?
Тоні Вуд
13/10/2024
