У Великій Британії з'являється тиха, але помітна тенденція – та, що вперше стала очевидною у Франції – відроджений інтерес до католицької віри.
Під політичними церемоніями та дипломатичними обмінами ховаються ознаки глибшого зсуву в релігійному ландшафті нації.
Коли король Карл III та королева Камілла відвідали Ватикан наприкінці жовтня – це був їхній другий візит лише за шість місяців – громадське обговорення зосередилося на перспективах нової ери співпраці у вирішенні глобальних викликів. Однак деякі спостерігачі вважають, що значення цих зустрічей полягає не в політичних заявах, а в тому, що вони символізують: тонкі зміни у відносинах між Британією та Католицькою Церквою.
Дані після перепису 2021 року документують скромне, стабільне релігійне відродження серед молодших поколінь у Великій Британії, причому консервативні та традиційні форми християнства виявляються найбільш привабливими. Ця тенденція паралельна до того, що спостерігається в інших західних країнах. Церква Англії, яка зберігає формальний статус державної церкви, за останні три десятиліття втратила понад половину активних членів – на відміну від католицького населення, яке зараз становить близько 1,2 мільйона і перевищує показники відвідуваності англікан, незважаючи на відсутність державних привілеїв.
Англіканська спільнота, що налічує 85 мільйонів у всьому світі, стикається з власними внутрішніми напруженнями. Деякі з її світових лідерів висловили невдоволення ліберальним курсом Церкви Англії під керівництвом нинішнього архієпископа Кентерберійського, напрямком, який, на думку критиків, може відчужити більш традиційних членів. Будь-який серйозний розкол у спільноті може зменшити міжнародний авторитет Церкви Англії, а разом з ним і її політичну значущість у Великій Британії.
На цьому тлі низка коментаторів припускає, що можуть послідувати подальші навернення до католицизму, стимульовані гучними подіями та постатями. Нещодавнє проголошення Святого Джона Генрі Ньюмена – уродженця Лондона – Доктором Церкви було широко схвалено, тоді як обрання Лева XIV Папою, першим англомовним понтифіком за понад вісім століть, знаходить сильний відгук у багатьох у Британії.
Хоча для католиків залишаються конституційні та правові обмеження – зокрема, формальна роль монарха як «Верховного правителя» Церкви Англії та конституційне привілейоване становище протестантизму – тон королівських заходів змінився. Коли Папа Франциск помер у квітні, Король Чарльз віддав публічну шану його співчуттю та відданості християнській єдності. У вересні він відвідав Ораторію Ньюмена в Бірмінгемі, описуючи святого як людину «безстрашної чесності та оригінальності думки», відвідавши його канонізацію в Римі у 2019 році. Невдовзі після цього Король та члени Королівської родини відвідали католицьку поминальну месу за герцогиню Кентську, яка сама була наверненою, у Вестмінстерському соборі.
У жовтні Король повернувся до Риму, де приєднався до Папи Лева XIV на екуменічній службі в Сікстинській капелі – безпрецедентний момент в історії британської монархії. Подібним чином цього літа в Кентерберійському соборі, материнській церкві англіканства, відбулася католицька меса на честь Святого Томаса Бекета, середньовічного архієпископа, замученого на захист католицької віри.
Ці події відображають еволюцію лояльності та зменшення історичних упереджень. Все голосніше лунають заклики до справедливішого представництва католиків у громадському житті та більш збалансованого розуміння релігійної історії. Як символічний жест, римська Базиліка Святого Павла за мурами нещодавно представила «Королівський трон» поруч зі своїм головним вівтарем, що несе герб Карла III та напис Ut unum sint – «Щоб вони були єдиним». Для декого він готовий до дня, коли примирення між британською монархією та Католицькою Церквою досягне свого найповнішого вираження, коли він і Камілла, або їхні наступники, усвідомлять дух часу та приймуть католицьку віру.
Тоні Вуд
30/11/2025
