Джон Гаспарс

Жінку, яку знайшли з Біблією, публічно розстріляли. Літнього священика викрали, і про нього більше ніколи не чули. Три автобуси зі студентами та викладачами християнської школи підірвалися на міні. . . Це лише кілька з величезної кількості прикладів надзвичайно жорстоких і нестримних сучасних нападів на християн.

Шокуюча картина сучасних переслідувань

«Нинішня ситуація переслідуваних християн та інших меншин є катастрофічною та тривожною», — каже Маркус Роде, директор німецької агенції міжнародної організації ‘Open Doors’.

«Свобода віросповідання масово пригнічується. Якщо мільйони постраждалих людей не матимуть можливості привернути увагу до своєї ситуації, то політики та ми як християни повинні зробити набагато більше, ніж робили досі. Переслідувані християни просять наших молитов, щоб вони могли зміцнитися у своїй вірі.

Десятка країн, де християни зазнають найбільших переслідувань, включає: Північну Корею, Афганістан, Сомалі, Лівію, Пакистан, Судан, Еритрею, Ємен, Іран та Індію […].

Організація згадує Китай як ганебний приклад погіршення умов життя християн. Ця країна […] є ідеальним прикладом зростаючого обмеження релігійної свободи дедалі більш репресивним режимом. Минулого року там було ув'язнено більше християн, ніж у будь-якій іншій країні.

‘Open Doors’ також вказує на зростаючі переслідування з боку ісламського екстремізму, особливо в Азії та країнах Африки на південь від Сахари, наприклад, у Лівії та Єгипті.

У Нігерії 3731 християнин був убитий за свою віру, більше, ніж у всіх інших країнах разом узятих» (також див. https://christianpersecution.com).

У самій Нігерії було спалено багато сіл, зруйновано низку церков і завдано великої шкоди. Пам'ятними є гучні вбивства, що сталися під час Різдва 2015 року.

Християни, які живуть в Індії, перебувають у не менш складній ситуації. Бути учнем Христа в цій країні означає наражатися на щоденні переслідування як удома, так і на вулиці та на робочому місці. Християн там також убивають.

У лютому 2019 року в штаті Орісса, на сході Індії, був убитий Анант Рама Ганд. Йому було 40 років, і він мав п'ятьох дітей.

«Він навернувся до християнства рік тому. Два місяці тому він прийняв таїнство хрещення. Його навернення викликало велике обурення в селі, де проживають переважно радикальні індуси.

Його та його родину дискримінували, їм не дозволяли брати воду із спільного колодязя, і їх вигнали з села. У день убивства Ананта вдома сам на сам зі своїм шестирічним сином, звідки його викрали кати. Його тіло, обезголовлене, знайшли на дорозі за селом» (Маркус Роде).

Іракські християни моляться у своїх домівках, не знаючи, чи повернуться їхні діти безпечно зі школи. Патріарх Халдейської Церкви, кардинал Луї Рафаель I Сако навів приклад родини з Багдада, з якої викрали маленьку дівчинку. Через деякий час батьки отримали телефонний дзвінок від викрадачів, які підтвердили, що утримують їхню доньку. Мати прокляла їх усім святим і попросила повернути дитину. Вона пообіцяла зібрати будь-яку необхідну суму для викупу.

Однак вона почула у слухавку: «Нам не потрібні ваші гроші. Ми хочемо, щоб ваше серце розбилося». Через кілька днів на вулиці знайшли зґвалтоване, скривавлене та осквернене тіло дитини (W. Cislo, Іммігранти біля воріт. Криза біженців та християнське мучеництво 21 століття).

«Один з єпископів з Хомса [Сирія] сказав, що під його єпископським престолом заклали бомбу. Бомбисти сказали, що так буде кращий ефект, якщо його підірвати. Ісламісти навмисно стріляли в ікони, розбивали святих, руйнували церкви, іноді нещодавно відремонтовані. Все це лише для того, щоб принизити християн» (там само).

Є також численні вбивства духовенства. Священиків або отців, які служили на цій землі десятиліттями, убивають або викрадають.

«Однак слід зазначити, що в Сирії більшість духовенства та черниць залишилися з вірними. Цікаво також, що коли священик або сестри залишаються на місці, то й вірні залишаються» (там само).

Страх, постійне відчуття загрози та невизначеність завтрашнього дня – це повсякденне життя християнських мешканців частин Африки та Близького Сходу.

«Ще одна проблема – це викрадення молодих коптських жінок та примусове одруження їх з мусульманами. Щоб відмовити їх від втечі, їм часто роблять принизливі фотографії, а потім погрожують, що якщо хтось із них захоче повернутися додому, ці фотографії будуть оприлюднені.

Це людські трагедії. Ці жінки поневолені, вони ув'язнені, бояться повертатися додому, і навіть якщо б повернулися, їхня родина може їх не прийняти, бо вважає, що така дівчина вже зганьблена. Отже, вона повинна жити з тим, з ким її одружили – без її згоди, без будь-яких питань» (там само).

Дуже часто християнок розглядають як військову здобич. Ісламські терористи таким чином дозволяють собі зґвалтування, сексуальне рабство та торгівлю жінками.

Кілька років тому терористи з сумнозвісного ісламістського угруповання «Боко Харам» викрали 350 нігерійських дівчат для примусового шлюбу з мусульманами. Ця небезпечна організація ставиться до жінок як до «товарів», які можна продати на ринку. Практика рабських ринків для жінок донедавна використовувалася «Ісламською державою» в Іраку та Сирії. Ціни на «товар» коливалися від 150 до 500 доларів.

«Отче! прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34)

У цій величезній жорстокості щодо християн, однак, є численні приклади героїчної віри послідовників Христа та їхнього люблячого ставлення не тільки до своїх стражденних братів, але й до своїх переслідувачів.

15 лютого 2015 року на пляжі в Тріполі (Лівія) джихадисти з «Ісламської держави» жорстоко обезголовили 21 копта, тобто єгипетських християн. Їхня смерть стала відомою, оскільки їхні кати записали страту.

Фільм, який облетів увесь світ, став великим свідченням віри мучеників. Поставлені на коліна своїми катами, мученики опустилися на коліна, а вбивці перерізали їм горла та відрубали голови. Однак на обличчях і в поведінці мучеників був надзвичайний спокій. На відео чути, як вони голосно вигукують: «Господи мій, Ісусе Христе!»

У момент смерті мученики просили Бога зміцнити їх у вірі та простити їхніх убивць! Убієнні копти були молодими чоловіками – чоловіками та батьками. Щоб підтримати свої сім'ї, незважаючи на небезпеку, вони поїхали працювати до Лівії. Їм було що втрачати. Вони могли б відмовитися від своєї віри, і вони б жили. Але вони обрали Христа!

Кілька років тому християнські мешканці столиці Йорданії – Амману – також дали надзвичайне свідчення непохитної віри. Вони були заможними, мали хорошу роботу, дорогі будинки та автомобілі. Коли ісламісти поставили їм ультиматум: «Або наверніться в іслам, або вас виженуть» – вони без вагань вирішили все покинути і виїхати з міста, аби тільки не відректися від своєї віри в Христа!

Братерська любов аж до мучеництва

30 квітня 1997 року в малій семінарії міста Бута (Бурунді) було вбито 36 католицьких семінаристів та вісім їхніх опікунів. Юнакам було від 15 до 20 років. Їхніми вбивцями були повстанці з племені хуту, що належали до так званої Національної ради оборони демократії.

Повстанці вдерлися до будівлі семінарії та витягли хлопців просто з ліжок. Озброєні ножами, гвинтівками, пістолетами та гранатами, нападники наказали їм розділитися на дві групи – тутсі та хуту. Усіх хлопців-тутсі мали вбити. Однак семінаристи відмовилися розділятися. В результаті загинули всі – і тутсі, і хуту. . . Створене на основі Святого Хрещення братерство виявилося важливішим за етнічне походження.

Безпосередньо перед цією різаниною семінаристи брали участь у великодній реколекції. Ректор місцевого святилища – о. Ніколя Нійюнґеко написав про своїх учнів: «Наприкінці реколекції учні були сповнені нового натхнення, яке, здавалося, готувало цих невинних до святої смерті. Вони були дуже радісні й повторювали: „Бог добрий, і ми зустріли Його“. Вони говорили про небо так, ніби щойно повернулися звідти, а про священство так, ніби їх щойно висвятили. […]

Було очевидно, що вони мали дуже сильний досвід, який змінив їхні серця, хоча вони й не до кінця усвідомлювали, що це було. З того дня вони молилися і співали в церкві та танцювали дорогою до неї. Вони були щасливі відкрити для себе скарб небесний. Вбивці, які застали їх у ліжках, наказали юнакам розділитися на дві групи […]. Одну групу мали вбити, але семінаристи віддали перевагу померти всі разом.

Коли злий план провалився, убивці напали на хлопців, щоб убити їх гвинтівками та гранатами. У цей момент деякі семінаристи співали псалми хвали Богові, тоді як інші казали: «Прости їм, Господи, бо вони не знають, що роблять» [пор. Лк 23:34]. Ще інші, замість того, щоб боротися чи тікати, втішали своїх братів, цілком усвідомлюючи, яка доля їх чекає.

Їхня смерть була схожа на м’який і світлий шлях, що вів прямо […] до місця, де немає болю, шуму та страху. Вони померли як мученики братерства […].

Через сорок днів після різанини семінарія присвятила свою маленьку церкву Марії, Цариці Миру. З того часу […] вона стала місцем паломництва. Бурундійці приходять туди молитися за примирення народів, мир, навернення та надію для всіх.

Нехай це свідчення віри, єдності та братерства стане посланням для людства. Нехай кров мучеників стане насінням миру в нашій країні та в усьому світі» (цит. за: J. L. Allen Jr., Global War on Christians. A shocking picture of contemporary persecution, p. 262).

Один із семінаристів, який пережив цей погром, каже про катів: «Я молюся, щоб жертва вбитих студентів та наші страждання привели цих солдатів, винуватців страждань, до навернення» (цит. за: там само, сс. 262–263).

Мучеництво духу

Зважаючи на величезні переслідування наших братів і сестер у вірі, варто усвідомити, яку велику благодать ми маємо, будучи в змозі сповідувати свою віру в мирі та відносній безпеці в нашій країні. Варто усвідомити, який великий дар – мати можливість щодня брати участь у Євхаристії та таїнственному житті. Подякуймо за священиків, які можуть звершувати своє служіння без значних обмежень і бути служителями таїнств, встановлених Христом.

Однак варто усвідомлювати, що публічне сповідання віри, навіть у нашій країні, поступово стає все більш стигматизованим і критикованим. Переслідування за віру не обов’язково має набувати форми прямого фізичного знищення. Це може бути тихе й приховане страждання людини, яка через свою католицьку віру, цінності та світогляд переживає різні неприємні ситуації на роботі, у своєму оточенні чи навіть серед близьких.

Господь Ісус сказав: «Блаженні ви, коли вас ганьбитимуть і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихо та й казатимуть неправдиво на вас ради Мене. Радуйтеся й веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах, бо так само й пророків гонили, що були перед вами» (Мт. 5:11-12).

Бог вимагає від нас чітко визначитися, чи хочемо ми належати до Його царства любові, добра, правди, чесності, чистоти, чи до царства егоїзму, байдужості, зла, брехні, нечесності та нечистоти.

«Я знаю твої діла; ти не холодний і не гарячий. О, коли б то був ти холодний або гарячий! А що ти теплий, і не гарячий і не холодний, то в уста Мої вивергну тебе» (Об. 3:15-16).

Ця «теплота», байдужість чи зневага до Божих благодатей, духовна холодність та недбалість у молитві не повинні мати місця в нашому житті. Пам’ятаймо, що ми також покликані давати героїчне свідчення своєї віри. Нехай полем нашого «мучеництва» буде щоденна системна молитва та вірне дотримання Христа й Божих заповідей!

?

03.03.2024