«Сама Євхаристія є найбільшим чудом», – Святий Тома Аквінський. Але це найбільше з чудес приховує таємницю, яка повністю вислизає від наших почуттів: зору, смаку, дотику...
Попри пояснення наймудріших богословів, присутність Бога в Євхаристії залишається для нас таїнством віри, що перевищує природні можливості розуму. Бог такий великий, а хліб такий малий і крихкий! Творець усього схований під покровом маленького творіння! Як зрозуміти це унікальне чудо, що відбувається в момент освячення хліба і вина?
Один із французьких єпископів, проповідуючи на Світовому дні молоді в Парижі (1997), сказав: «Я читаю Святе Письмо звичайним способом. Зрештою, ми всі маємо право просто читати Біблію. І ось, я читаю такі слова: «Це Тіло Моє». Я читаю і вірю. Вчення про Євхаристійну присутність Христа могло б зайняти багато книг, але все міститься в цьому одному реченні: «Це Тіло Моє». Це речення може супроводжуватися лише одним визнанням: «Вірую!». Цього має бути достатньо. Ісус тут, справді присутній на вівтарі. Він з нами щодня у Своїй Євхаристії».
Іноді, однак, наша віра в реальну присутність Христа в Євхаристії переживає різні кризи. У Своєму співчутті до нашої слабкості Бог дає нам Свої знаки у формі євхаристійних чудес. Не для того, щоб замінити віру впевненістю досвіду, а щоб надихнути її на більшу активність.
Церкві перших століть відомі різні євхаристійні чудеса. Разом зі Святим Кипріяном Карфагенським (†258) ми знаходимо історію про жінку, яка приносила жертви язичницьким богам. Коли вона повернулася додому і відкрила посудину, в якій зберігала Євхаристію, з неї вийшов вогонь.
З пізніших часів походить історія життя першого Патріарха Венеції, яким був Святий Лоренцо Джустініані. Коли він відправляв опівнічну Месу в Кафедральному соборі Святого Петра в Кастелло, одразу після освячення він побачив Немовля Ісуса в Гостії. Додамо, що Блаженна Анжела з Фоліньо та Свята Фаустина мали подібний досвід.
Під час понтифікату Григорія Великого сталося надзвичайне диво. Коли Папа роздавав Святе Причастя, до нього підійшла жінка і голосно розсміялася. Папа відмовився дати їй Святе Причастя і після закінчення літургії вимагав публічного пояснення причини такої поведінки. Жінка сказала: «Я засміялася, коли почула, що це Тіло Христове. Адже я спекла цей хліб своїми руками!» Папа Григорій опустився на коліна і попросив усіх присутніх молитися за віру для цієї жінки. Несподівано, коли Свята Гостія, що лежала на вівтарі, перетворилася на справжнє тіло. Побачивши це, жінка пережила раптове навернення.
Чудо в Ланчано, Італія, безумовно, одне з найвідоміших. Анонімний монах VIII століття, відправляючи Месу, почав сумніватися в реальній присутності Христа в освяченому хлібі та вині. Раптом він побачив, як гостія перетворилася на плоть, а вино — на кров. Свята кров, яка у згущеній формі утворює п’ять нерівних грудочок, зберігається і шанується в храмі донині. Дванадцять століть вона не зазнала навіть найменшого псування.
Ця унікальна реліквія, що шокує людську логіку, часто ставала об’єктом аналізу вчених. Дослідження на початку 1970-х років дали такі результати: Плоть і Кров є справжньою людською плоттю і кров’ю. Вони походять від однієї особи з групою крові АВ (кров на Туринській плащаниці має той самий тип). Білки в крові розподілені нормально і в пропорції, ідентичній тій, що міститься в будь-якій здоровій людській крові.
Природа чуда в Ланчано дозволяє пов’язати його з чудом у Регенсбурзі. На місці, де колись священик, поспішаючи відвідати хворого, перекинув посудину з Пресвятими Тайнами, благочестиві віруючі збудували церкву.
Інший священик, який відправляв Месу в цій церкві в 1250 році, сумнівався в присутності Христа в Євхаристійних формах. «Чи можливо, щоб слова, сказані людиною, перетворювали вино на Кров Господню?» — запитував він. Паралізований сумнівом і страхом, він вагався підняти свій келих. Раптом з великого розп’яття над дарохранительницею Христос простягнув руку до священика, взяв у нього келих і підняв його. Віруючі впали на коліна, а разом з ними і священик, який зі сльозами поклонявся Крові Господній.
Папа Пій IX, беатифікований 3 вересня 2000 року, заохотив вірних до особливого культу Пресвятих Дарів у французькому містечку Фаверней. У ніч з 25 на 26 травня 1608 року тисячі віруючих стали свідками явища, що суперечить законам природи. Місцеві бенедиктинці вирішили запровадити в парафії сорокагодинне адораційне моління. Жан Гарньє, один із парафіян, останнім залишив церкву перед опівніччю. Коли він повернувся близько третьої години ранку, на місці монстранції побачив, що вогонь вже згасав. Свічки, що догоріли до кінця, спричинили пожежу, яка охопила вівтарну тканину та інші літургійні предмети на вівтарі. Над полум’ям, зависла в повітрі, монстранція з Гостією. Протягом 33 годин дива 10 000 віруючих прийшли вклонитися Христу в Євхаристії. Наступного дня сама монстранція спочивала на корпоралі, розстеленому на верхівці обпаленого вівтаря. Місцевий єпископ визнав диво у 1608 році.
У 1732 році в театрі Ла Скала, під час виставлення Пресвятих Дарів, черниці побачили в Гостії хрест: спочатку чорний, потім криваво-червоний, а потім білий. Нарешті, на їхніх очах з’явилося зображення Спасителя на хресті, а також вид скелястої гори та знаряддя Страстей.
Через два місяці до цього міста оселився зі своїми супутниками св. Альфонс Ліґуорі, видатний теолог і засновник Згромадження Отців Редемптористів. Чоловіки вирішили провести перші три дні свого перебування перед Пресвятими Дарами в каплиці сестер. Через цю подію св. Альфонс обрав як герб нового згромадження хрест, доповнений знаряддями Страстей Господніх.
Додамо, що в нашому столітті відбулися два подібні Євхаристійні дива: у Сен-Андре-де-ла-Реюньйон (1905) та в Кастельно-де-Герс (1974). В обох випадках вірні бачили Обличчя Христа замість білої Гостії.
Для деяких людей такі видіння даруються як благодать, завдяки якій починається їхній шлях віри в Божественність Ісуса Христа. Наведемо свідчення одного єврея, який розповів своєму архієпископу, св. Томасу де Вільнев († 1555) – наступний досвід: «Одного разу я подорожував із другом, моїм ровесником. Під час подорожі ми розмовляли про особу Месії, якого ми все ще чекали. Ми мали палке бажання побачити Його. О, як щасливі ми були б, якби могли побачити Його на власні очі! Настала ніч, і ми продовжували розмову на цю тему. Раптом ми побачили велике світло в небі. Згадуючи слова мого батька, що іноді небо відкривається, і тоді можна просити Бога про очікувану благодать, ми обоє впали на коліна і з усім благочестям, яке могли зібрати, попросили Господа показати нам Месію. Тоді в небі з’явилася сяюча чаша з Нареченим, у тій самій формі, що й під час католицької Меси. Спочатку ми дуже злякалися цього видіння, але через кілька хвилин жах залишив нас, і ми відчули великий спокій і радість духу. Світло проникло в нашу внутрішність, і ми були сповнені глибокого розуміння цих речей. Ми щиро подякували Богові. При першій же нагоді я був хрещений у Католицькій Церкві та прийняв Ісуса як свого Спасителя.»
Євхаристія також творить дива, невидимі для ока, але очевидні для людського серця. Так можна описати реальність незліченних навернень, які постійно відбуваються в тиші перед скинією в церквах світу. Існує книга французькою мовою про світ видатних інтелектуалів нашого століття, шлях яких від атеїзму до віри розпочався саме через контакт з Ісусом у Євхаристії.
Ці зустрічі часто були дивними, випадковими з людської точки зору, як та, що відбулася в житті Андре Фроссара – молодого атеїста, сина першого секретаря Французької комуністичної партії. Увійшовши до певної церкви з чистої цікавості, він побачив прикраси та свічники над головним вівтарем, над якими домінував металевий хрест, а під ним – біле коло.
«Ніколи раніше, – згадує Фроссар, – я не бачив монстранції чи виставленого Нареченого, і тоді я не мав жодного уявлення, що стою перед Пресвятими Тайнами. Значення всього цього було мені чужим. Саме тоді почалася лавина подій. Я не кажу, що небо відкрилося: воно розірвалося, воно шалено піднялося! Тихе сяйво… Певність Бога… Виверження світла, радісне потоплення… Все домінувало присутністю Того, Чиє Ім’я я не можу вимовити без страху образити Його ніжну любов; Того, перед ким мені пощастило стояти як дитині, якій усе пробачено: я католик!»
Зрештою, лише завдяки вірі ми можемо стати перед білим Господом і від щирого серця визнати: «Воістину Ти Христос, Син Бога живого!». Є також одна найтвердіша основа нашої віри в Євхаристії, якою є слово Христа в Горниці: «Це тіло Моє, це кров Моя». Ми віримо насамперед тому, що так сказав Ісус – Він, хто є єдиною Правдою. Якщо ми шукаємо найпевнішої опори для нашої віри, то це саме Слово Господнє, сказане у Великий Четвер. Від самого початку Церква усвідомлювала, що єдиною умовою спасительної віри в Євхаристію від потрясінь людських доктрин та ідеологій є довірливе дотримання серцем і розумом Правди слів Христа. Віра відкриває шлях до розуму, який по-своєму обґрунтовує те, у що ми спочатку повірили серцем.
Якби довірливу, майже дитячу (в сенсі євангельської простоти) віру в Євхаристію можна було назвати бідністю – ця бідність є найбільшим багатством Божого народу, зібраного навколо Євхаристії. Чому бідність? Бо того, що сказав Христос, достатньо для нашої віри. «Нехай ніхто не буде обманутий», – повчав християн св. Ігнатій Антіохійський у II столітті. «Навіть небесні істоти, ангели в славі, сили видимі та невидимі підлягають суду, якщо вони не вірять у Тіло Христове. Яка цінна наша віра в Євхаристію, адже вона подобається Самому Богові!»
«Коли я занурилася в молитву, – пише сестра Фаустина у своєму Щоденнику, – я побачила славне обличчя Господа на місці монстранції, і Господь сказав мені: Те, що ти бачиш насправді, інші душі бачать через віру. О, як я люблю їхню велику віру».
