Вступ
Стародавнє чернецтво було джерелом багатьох цікавих і оригінальних постатей. Найвідоміший з них, звичайно, Антоній Великий. Євагрій Понтійський, якого ми тут беремо за духовного наставника, займає особливе місце серед цих Отців Пустелі 4 століття.
Класичні ідеї Євагрія важко приписати, чи вони були спочатку Євагрія, чи Отці Пустелі розвинули їх далі. Але вони, безумовно, походять з аскетичної християнської традиції.
Для початку: яким чином Євагрій пояснює людську думку. У грецькій думці це logismos, і важливо зрозуміти подвійне значення цієї ідеї. Для нас думка невловима: думка прийшла до мене, я думаю про себе, ця думка повертається, у мене є думки зробити те чи інше. Вони мають певну розпливчасту послідовність. Вони невиразні і тому можуть не здаватися нашими. Ми говоримо про філософію та інші системи думки, щоб висловити реальність. Для Євагрія це інший аспект думки, а саме: слово logismos походить від слова logos, яке, як ви можете знати, має дуже багато значень. Воно може означати звичайне «слово», воно також може означати «систему», «структуру», «закон» або «порядок», але також певне «вчення» або «доктрину» та спосіб погляду на реальність. І тому, в певному сенсі, ви можете сказати, що Євагрій розумів думку як особливий спосіб сприйняття реальності, думка — це специфічний спосіб погляду на реальність, думка — це ключ, за допомогою якого ми вирішуємо проблеми в нашому повсякденному житті.
Євагрій говорить про вісім злих помислів, тобто вісім неправильних способів життя. Вісім неправильних способів вирішення наших серйозних проблем. Вісім злих помислів означають вісім неправильних способів підходу до реальності та життя. Євагрій не каже, що те, що роблять злі помисли, не має значення, він каже, що те, як ці помисли вирішують проблему, є неправильним. Дозвольте мені одразу сказати, що Євагрій не говорить про гріхи. Це не вчення про вісім головних гріхів; це вісім видів злих помислів. Гріх у певному сенсі є плодом, що виражає злий помисел. Помисел — це корінь. Євагрія цікавлять не стільки гріхи, конкретні вчинки, що відбуваються в нашому житті, скільки знищення кореня, з якого виростає гріх. Євагрій зосереджує своє вчення не на боротьбі зі скоєним вчинком, а на розгляді його причини. Євагрій каже: чому ми грішимо, ми грішимо через неправильне сприйняття життя, ми грішимо через те, як ми дивимося на створений світ, ми грішимо, тому що маємо поганий ключ, неправильну модель для вирішення наших головних проблем.
А тепер розглянемо, як ці помисли нас турбують, тоді ми знатимемо, як боротися з нашими гріхами.
Які вісім видів неправильних помислів?
Отже, тепер розглянемо список восьми неправильних помислів, цих восьми злих духів, про яких пише Євагрій.
- Чревоугодництво
- Блуд
- Жадібність
- Сум
- Гнів
- Лінь (акедія)
- Марнославство
- Гординя
Він каже, що все починається зі злого духа — помислів — чревоугодництва. Інший злий помисел, що нападає на людину, — це блуд (нечистота). Демон, що йде за блудом, — це жадібність. Наслідком жадібності є сум, і це завжди корінь, з якого виростає гнів. Після гніву йде лінь (акедія) — у всьому каталозі помислів це єдине слово, яке не має еквівалента в англійській мові і de facto зберігається як оригінал; ми ще поміркуємо над його значенням. Далі з'являється демон марнославства, і весь цей демонічний хор закривається злом помислів гордині. Закінчуючи тут, дуже важливо зазначити: порядок помислів не випадковий. Як вони пов'язані, ми побачимо пізніше.
1. Чревоугодництво
Євагрій показує нам людину, якою керує помисел чревоугодництва, як коматозну, яка не бачить наслідків своїх рішень: чревоугодництво призводить до млявості та дурості — і, як наслідок, до катастрофи. Для кращого розуміння природи чревоугодництва варто згадати досвід опору йому нашого автора, який він називає «наслідуванням воскресіння» та «чуйними очима, що не знають сну».
Євагрій називає чревоугодництво «нестримним божевіллям» та «дірявою укріпленою стіною», яка «нерозривно пов'язана з нечистотою, робить розум нечистим, послаблює тіло, приносить млявий сон і сумну смерть».
Ті, хто піддається думкам про обжерливість, сприймають світ, у якому живуть, як велику страву для споживання. Для них світ — це не допомога на шляху до спасіння, не знак існування Господа, а радше річ, яку слід спожити, щось, що належить їм і може по праву бути ними «з’їденим»; коротше кажучи, це люди, які завжди незадоволені, яким ніколи не буває достатньо.
Існує також емоційна обжерливість, коли ми очікуємо від інших людей лише схвалення та оплесків, коли ніколи не буває достатньо похвали про те, які ми чудові та особливі. Це хижацький підхід до реальності; це ставлення, яке говорить нам шукати лише шляхи задоволення хворих бажань, що походять від наших комплексів і ран. Це призводить до небезпеки – така обжерливість веде до спустошеного життя на всіх рівнях. Людина, яка піддається злій думці обжерливості, не здатна відмовитися від чогось, людина, позбавлена здатності до самозречення.
Шляхи боротьби з обжерливістю
Як інструмент для боротьби з нею Євагрій пропонує ставити відповідні цілі для посту та самозречення, не відступати від них за жодних обставин, обмежувати час сну та використовувати метод, що запобігає імпульсивним реакціям – тобто протиставляти емоційним думкам, що викликають страх, відповідні вивчені уривки зі Святого Письма.
2. Хтивість
В результаті заплутування в цій думці людина перестає дивитися на іншу людину як на того, хто може бути наділений любов’ю, довірою, дружбою, і все більше починає бачити її та ставитися до неї як до об’єкта. Все більше бачити її як об’єкт, який потрібно завоювати та підкорити.
Тому пожадливість не обов’язково пов’язана з еротичною сферою та сексом, хоча сексуальний вимір, звичайно, є одним з аспектів пожадливості; однак, це набагато більше про те, як людина зводить іншу людину до рівня речі.
Зростання незадоволення через нереалістичні бажання щодо інших людей – це суть пожадливості. Пожадливість спокушає нас спогадами про минуле, пожадливість хоче показати нам можливі відчуття, які знаходяться під рукою, часто засновані на минулих вигодах, – людині достатньо просто вийти з дому. Не дивно, що це веде прямо до розчарування та смутку.
Пожадливість, всупереч зовнішньому вигляду, є небезпекою не стільки для молодих людей, скільки, перш за все, для тих, хто починає відчувати, що їхнє життя все більше вислизає крізь пальці – отже, зараз останній момент щось пережити. Можливо, ви можете уявити пожадливість як годинник, що голосно цокає. І все це призводить до швидкої втрати обачності та прийняття рішень на основі імпульсів – біологічних спонукань.
Жадібна людина не вірить: її потреби не можуть бути задоволені в цьому світі – бо це ознака християнина – натомість вона поводиться так, ніби її голод має бути задоволений тут і зараз – і за будь-яку ціну, навіть якщо доведеться «йти по трупах». Це момент, коли людина починає втрачати контроль над собою і не може встановити для себе меж. Йдеться не про подальші незадоволені бажання жадібної людини. Натомість, справа в тому, що кожне задоволене пожадливе бажання схоже на дверника, який відчиняє двері наступному, ще сильнішому бажанню, яке, у свою чергу, веде до наступного, і так далі.
Шляхи боротьби з пожадливістю
Коли людина переповнена спокусою шукати похвали людей або хвалитися своєю чеснотою, вона не повинна бути настільки нерозумною, щоб будити в своїй уяві нові еротичні ідеї, але натомість Євагрій заохочує згадувати свої попередні гріхи пожадливості. Згадка про попередні падіння вгамовує марнославство і опосередковано захищає від подальших нападів демона пожадливості.
Коли, з іншого боку, демон пожадливості нападає на людину, намагаючись викликати в ній тривогу і страх, Євагрій заохочує її згадувати моменти перемоги та свою наполегливість у чесноті. Цей метод боротьби з пристрасними думками ґрунтується на принципі протиставлення демонів один одному, в даному випадку марнославства та пожадливості.
3. Жадібність
У певному сенсі можна сказати, що думки про жадібність є синтезом двох попередніх: обжерливості та пожадливості. Людина розглядає світ як об'єкт, яким вона повинна заволодіти, і під згубним впливом демона пожадливості так само ставиться до людей, зрештою підкоряючись ненаситній потребі мати: стаючи бездонним колодязем, тобто тим, хто має нескінченну потребу, хто ніколи не задоволений, хто постійно смикається від неспокою. Жадібна людина не враховує, що її потреби не можуть бути задоволені в цьому світі, бо це християнська характеристика, але вона поводиться так, ніби її голод має бути насичений тут і зараз – і за будь-яку ціну, навіть через ваш труп! Це момент, коли людина починає втрачати контроль над собою і не може встановити межі. Тут справа не в тому, що бажання жадібної людини не задовольняються. Натомість, справа в тому, що кожне задоволене бажання схоже на дворецького, який відчиняє двері наступному, ще сильнішому бажанню, а це – наступному, і так далі. Євагрій визнає, що жадібність перенаправляє енергію людини:
Чернець, жадібний до грошей, багато працює,
бідні, навпаки, присвячують себе молитві та читанню.
Ви не можете мати все – це банальне твердження також можна перефразувати так: час, витрачений на діяльність, не працюватиме навпаки. Якщо я використовую час виключно для роботи, у мене не буде часу на важливі для мене справи.
Жадібність асоціюється з грошима та матеріальними благами, але також може застосовуватися до більш духовної площини, так само як і до духовного плану ми можемо перейняти пожадливість. У певному сенсі такими жадібними людьми в духовній сфері були фарисеї, які, як сказав Ісус, любили займати перші місця в синагозі та почесні місця на бенкетах, і хотіли, щоб люди називали їх «раби». Так само, як і сьогодні, немає нестачі людей, які шукають визнання від інших, бажаючи вважатися фахівцями в різних галузях.
Як і раніше, ми бачимо, що демон жадібності має багато облич, і ми потрапляємо до нього безпосередньо від демона похоті, однак ця наша гра з гріховними думками, з неправильним поглядом на світ, не закінчується демоном жадібності, бо одразу за ним йде демон гніву.
Шляхи боротьби з жадібністю
Найкращим засобом проти нападу демона жадібності є єдність волі в поєднанні з практикою бідності, милостині, а також бажанням пізнати Бога та любити Його.
Інший метод боротьби з пристрасною думкою жадібності, за словами Євагрія, — це розчленування на чотири елементи: розум, який її допустив, образ золота, саме золото та жадібна пристрасть. Тоді залишається поставити собі запитання, що з цього є гріхом. Гріхом є не безтілесний розум, створений за образом Божим, і не саме золото, яке існує відповідно до свого буття чи образу, а насолода є ворогом людини, народженою від вільної волі та змушує розум зловживати Божим творінням.
4. Гнів
Тут ми підходимо до думок, які є абсолютно новою главою для розгляду.
Як ми пам'ятаємо, перші три демони, тобто обжерливість, похоть і жадібність, показали нам світ, інших людей, матеріальні речі, іноді також духовні речі, як щось, що має задовольнити нашу ненаситність тут і зараз, тобто довести творіння, а можливо, навіть Бога, до рівня чистої користі. Людина, яка дивиться на реальність через ці перші три способи мислення, має егоїстичний підхід до світу: це моє! В принципі, це бачення оптимістичне, оскільки воно передбачає, що заспокоїти такі розбещені бажання можливо. Однак людина, опанована демоном жадібності, приходить до висновку, що те, чого вона прагне, не видно. По-перше, що вона не може цього отримати, а по-друге — усвідомлює, що після поглинання одного, одразу ж приходить наступний голод; погані думки схожі на рак, що поширюється, який веде їх на межу божевілля. Саме в такі моменти демон жадібності штовхає демона гніву. У нас починає з'являтися небажання спілкуватися з іншими людьми, оскільки вони не хочуть підкорятися нашому гніву на світ, у якому ми живемо, що він не такий, яким має бути, гнів піднімається в нас на Бога, що Він не дає нам того, що нам потрібно, гнів на себе, що ми не в змозі впоратися зі своїм життям.
Євагрій пише, що з усіх злих помислів гнів робить нас найбільш схожими на демонів. Чи це дивно? – ми вважаємо, що ненависть і пожадливість є більш демонічними, але не гнів. Євагрій каже, що той, хто піддається демону гніву, схожий на того, хто не хоче бачити, хто виколює собі очі залізним шипом. Цей злий помисел засліплює, перешкоджає об'єктивній оцінці реальності та штовхає нас на найірраціональніші вчинки, які мають призвести до отримання того, чого ми найбільше прагнемо, або до знищення того, чого ми не можемо мати. Згідно з «філософією пустелі», люди, які діють під впливом гніву, нагадують тих, хто сп'янів вином, тільки вином демонів.
Саме такий вид сп'яніння веде до божевілля, до загибелі і, зрештою, до падіння в саму прірву пекла.
Зараз доречно зробити дуже важливе уточнення. У загальному розумінні гніву ми асоціюємо його з «розлюченням на когось» або «дратівливістю». Однак це набагато тонше питання. Гнів – це не емоційний стан; те, що ви засмучені дитиною, яка знову погано поводилася в школі, не є гнівом у тому значенні, яке надає йому Євагрій. Піддатися гнівному помислу означає свідомо плекати в собі бажання помсти за пережиту образу, відмовлятися від примирення з тим, хто нас образив, вперто обмірковувати все зло, вчинене іншими. Гнів поєднується з презирством до інших і небажанням займатися чужими проблемами.
Від демона гніву, однак, походить не менш жахливий і не менш загрозливий демон, а саме – смуток.
Шляхи боротьби з гнівом
Демон гніву, часто переможений лагідністю, тимчасово відступає, залишаючи душу вільною для дій. І якщо немає можливості для розчарування у важливих справах, які могли б відновити подразнення, для цієї мети може бути використаний будь-який незначний привід.
Тому Євагрій заохочує навіть у ситуаціях образ зберігати спокій і не слухати підказок тих, хто, навіть справедливо, нас захищає. Жалість інших ще більше розпалює гнів, тоді як спокійне терпіння образ сприяє зростанню тих, хто вимірює себе найменшою мірою. Мовчання перед обличчям образ дозволяє уникнути спіралі взаємних звинувачень у неправомірних діях.
Гнів і ненависть посилюють дратівливість у людині, тоді як лагідність і милосердя зменшують навіть те, що вже виникло.
Правильною реакцією на гнів, що виникає з печалі, є простягнення руки прощення, але лише тоді, коли це справді допоможе позбутися почуття болю та гіркої печалі. Кожна людина переживає життєві негаразди, і саме з них зазвичай виникає печаль, а з неї – гнів. Тому допомога у подоланні гніву полягає, по-перше, у пізнанні власних бажань та відмові від тих, яких неможливо досягти; по-друге, у практиці збереження спокою перед обличчям різних життєвих негараздів; по-третє, якщо ми вже зазнали фактичної чи уявлюваної образи, слід проявити жест прощення; по-четверте, нарешті, «співати псалом» терпіння та милосердя.
Для гасіння обра́зи та гніву найкращим засобом є дар і ставлення доброти не тільки до тих, хто нас роздратував, але й до нужденних. Тому добрі ліки – це всяка турбота про бідних . . .
5. Сум
Євагрій так пише про печаль:
Іноді вона виникає через незадоволені бажання, а іноді є наслідком гніву. Щодо невиконаних бажань, то це відбувається так: з’являються певні думки, які нагадують про дух дому, батьків та життя того часу, але коли бачиш, що це не має підстав і залишається, розчиняючись у тих задоволеннях, які існують лише в уяві, тоді це захоплює і занурює в печаль, бо попереднього вже не існує і не може існувати через нинішній спосіб життя. І чим легше нещасна душа піддається першим думкам, тим більше вона пригнічена і занурена наступними.
У цьому уривку варто звернути увагу на два корені, з яких виростає цей демон смутку, обличчя, які він має. А саме, що з одного боку він є дитиною гніву, а з іншого боку — дитиною наших власних минулих, більш-менш визначених, нездійснених бажань на тлі розчарування, яке виростає з цього стану. Щойно було згадано, що гнів базується на рушійній частині душі людини і бере свій початок з того, що людина раптом починає усвідомлювати, що всі бажання її серця не виконуються, і люди піддаються їм, світ не буде таким, яким вони хочуть. І саме в цей момент починають наростати гнівні думки, які зрештою вибухають. Однак людина нарешті бачить, що поштовх стиснутого кулака, сила її гніву, опір і гнів на інших, хто розчаровує її очікування, рано чи пізно закінчуються. Паливо та енергія, які мала людина, вигорають, коли гнів на когось вибухнув — і це перетворюється на смуток, або повільно зростаюче і поглиблююче розчарування та смирення. Як описує Євагрій, кожен демон показує щось приємне, але єдиний демон, який не дає задоволення та радості, — це демон смутку, який показує світ як форму безнадії, як річ, яка загалом лише приносить розчарування, людей, які не дають радості, а радше використовують і заохочують повне відсторонення, підкорення, опускають очі і припиняють боротьбу, тому що цей світ сповнений аморальності і тепер не має надії.
З іншого боку, Євагрій каже:
Хто перемагає похоть, той долає пристрасті;
і не буде панувати над смутком,
Стриманий не буде сумувати за браком їжі,
ані поміркований, якщо не досягне марної насолоди,
ані лагідний, якщо можливість помсти вислизне,
ані смиренний, якщо позбавлений людських почестей,
ані той, хто не переймається грошима, якщо зазнає втрати.
Бо вони рішуче відвернулися від бажання цих речей.
Як броньовану людину не наздожене куля,
так і непристрасних не ранить смуток.
Чи думаємо ми взагалі про це; що смуток може бути причиною моральних вад, що смуток може принести спустошення в життя, не тільки наше, але й інших людей?
За цим демоном йде особливо жорстокий демон, а саме демон акедії.
Шляхи боротьби зі смутком
Як ліки від смутку душі Євагрій пропонує захищатися за будь-яку ціну від потрапляння в пастку повної ізоляції від інших людей та замикання в собі. Будь-які думки чи бажання піти в пустелю в стані смутку або вибрати якесь самотнє заняття, що не вимагає співпраці з іншими, є спокусою демона смутку, оскільки йому необхідно тримати людину в такому стані.
Звільнення від смутку походить від практики чесноти, яка йому протидіє, тобто любові до ближнього та радості, і це можливо лише завдяки перебуванню серед людей. Щедрість та розуміння знищують гнів, а любов та радість підривають смуток.
6. Лінощі
Демон ліні, який Євагрій та інші автори називають полуденним бісом, вражає всю душу і затьмарює розум.
З усіх думок лише ця зберегла своє оригінальне грецьке ім’я. Важко висловити її одним англійським словом. Один із найбільших експертів з Євагрія, який зараз живе як відлюдник у Швейцарії, Ґабріель Бунґе, написав цілу книгу на тему ліні, давши їй назву: Лінь: духовна депресія. Однак було б неправильно бачити лінь лише як психологічне явище. Лінь насправді має багато облич, але можна сказати, що це демон втечі: людина, опанована цією думкою, відповідає на проблеми та труднощі, які виникають у її житті, з іншими людьми, зі своєю роботою, бачачи рішення у втечі. Раніше їх мучив демон смутку, який говорив, що життя безглузде, зусилля, робота та спроби марні (згадаємо також смуток, який може викликати, наприклад, розчарування від неможливості виправити якийсь гріх, що я постійно сповідаюся в одному й тому ж, що я не бачу прогресу у своїй молитві), і це зрештою призводить до ліні, яка понад усе спонукає людину втекти з цього місця болю. Демон показує життя людини як невдачу: «життя у тебе не склалося! Оскільки життя не склалося, а ти хочеш бути щасливим, то тікай швидше, втікай якомога швидше, якомога далі і найкраще в якусь діяльність, яку ти не знаєш і якою ніколи не займався». Люди, які стикаються з такою спокусою, приймають жахливі рішення: дуже часто хочуть розлучення, залишають священство або чернече життя . . . Усе їхнє попереднє життя здається їм безглуздим, марно витраченим. І так формуються люди, які не можуть залишатися на одному місці достатньо довго, щоб його зігріти, особистості, яким насправді п’ятдесят, і вони не бачать нічого, що хотіли б робити в житті; люди, які роблять усе і нічого, які не мають у собі чогось, що ми могли б визначити як стабільність.
Для Євагрія ідеальним заспокоєнням є певний тип ліків. Хоча ми асоціюємо це слово з відсутністю боротьби, однак для Євагрія воно означає перш за все залізну рішучість перед обличчям постійних труднощів. Заспокоєна людина — це наполеглива, сильна, стійка людина, яка, незважаючи ні на що, залишається на одному місці. Сама лінь призводить до низки змін: усе стає туманним, усьому можна суперечити, усе може змінитися; цей демон пропонує людині простіше, легше, світліше життя, яке вимагає менше зусиль. Легко побачити, що лінь — це свого роду фантазія, і не дивно, що людина, яка піддається їй, зрештою відчуває, що опинилася в пастці — перед стіною, яку неможливо подолати.
Шляхи боротьби з лінню
Чим може закінчитися ця історія? Євагрій пропонує два альтернативні рішення: перше говорить, що наполегливість може привести людину до землі миру, що в певний час входить «новий дух», вони роблять висновок, що не все втрачено і що це ще має що запропонувати. . . Одним словом, мучений акедією, він знову потрапляє в пастку обжерливості. Друге більш оптимістичне: завдяки наполегливості людина зуміє уникнути пастки і звільнитися від переконання, що весь світ знаходиться під загрозою знищення. Це непросто, і саме тому Євагрій пояснює, що після того, як демон акедії зникне, душу охопить невимовний мир.
Один із засобів проти нападу акедії, яка штовхає, з одного боку, до лінощів, а з іншого — до руйнівного максималізму, — це встановити для себе належну міру. Дотримання встановлених стандартів і невідхилення від них ні в той, ні в інший бік — це дозволяє досягти внутрішньої безтурботності та стану гезихії. Як і в інших симптомах акедії, так і в цьому випадку, засобом par excellence є наполегливість у прийнятих рішеннях.
7. Марнославство
Ми вже обговорювали, як людина потрапляє в пастку акедії, але зрештою, керована диявольською спокусою, ми повертаємося до обіймів демона обжерливості. Тим не менш, Євагрій попереджає нас, що над цими шістьма демонами, про яких ми говорили досі, панують ще два, не менш небезпечні, які змушують людину мати хибне уявлення про себе та неправильне уявлення про Бога. Адже насправді ці останні дві злі думки часто характеризують благочестивих людей; це демон марнославства та демон гордині.
Демон марнославства має два обличчя.
З одного боку, ця думка спонукає людину до таких дій, цілі яких полягають виключно у власній вигоді. Для Євагрія марнославство має відтінок корисливості та егоцентризму. Це стосується всіх аспектів людської діяльності — як міжособистісних стосунків, так і стосунків з Богом. Той, хто діє під впливом демона марнославства (бо так його можна назвати), бачить власні інтереси, ігноруючи належну мету кожної дії, але керується певною вигодою. Такий егоїзм, звичайно, згубний. Євагрій пише:
Кинутий камінь не досягне неба,
і молитва тих, хто хоче
догодити людям,
не досягає Бога.
Тут мова йде не про молитву — відмову від недоліків, викорінення зла, уподібнення Богу; мета — створити власний образ. Хто знає, чи не спонукає сьогодні демон марнославства до створення віртуальних особистостей в інтернеті та соціальних мережах. Людина, яка не приймає себе, створює свою кращу версію, збираючи більше «лайків»; однак це шлях в нікуди, коли існування відбувається лише в мережі. Важливо бачити цей аспект підкорення думці гордині — це життя на межі краху та відчаю, тому що, з одного боку, людина не приймає себе, а з іншого — не знає, як використовувати таланти, які вона має.
Своєю другою гранню марнославство спокушає людину до поклоніння успіху: може здатися, що хтось досягає певного прогресу в духовному чи сімейному житті, або в будь-якій іншій сфері. Така людина починає ставити собі запитання: хто це зробив? І відповідає собі під впливом жаги до величі: це я; це мій успіх. Демон марнославства спокушає людину бачити джерело своєї сили та успіху в собі, доки вона не досягне стану, коли буде хвалитися успіхами, яких ніколи не було. Заражені марнославством, вони перестають бачити, наскільки це завдяки іншим і самому Господу Богу, бо надто зосереджуються на собі. Іншими словами, наскільки попередні шість демонів, згаданих на початку, намагалися представити світ як скарб, який можна здобути, настільки демон марнославства хоче побудувати хибний образ людини, обманюючи себе образом духовного надлюдини. І будучи фахівцем у духовних питаннях, який може тримати себе в порядку, але також знає, як це робити для інших людей у духовній боротьбі. Іншими словами, демон марнославства є спокусником, таким, що не дозволяє нам перебувати в покорі (покора — це мати правдивий образ себе, говорити правду про себе), а радше змушує нас будувати замки на повітрі. Демон хибної слави настільки небезпечний, коли він робить підступний напад, він настільки отруйний, коли всередині добрих плодів, як каміння під водою, над яким корабель мирно пливе.
Роздуми про марнославство можуть нас лякати. Тим більше обережно нам потрібно звернутися до мудрих слів авви Помена.
Один брат сказав авві Помену: «Якщо я дам братові трохи хліба чи щось інше, сатана робить цей вчинок нечистим, припускаючи, що я хочу подобатися людям». Старець відповів: «Хоча це так, заради схвалення людей, ми все ж даємо нашому братові те, що йому потрібно». І він розповів йому таку історію: «В одному регіоні було двоє фермерів: один засіяв своє поле насінням і зібрав мізерний і забруднений урожай, інший фермер не посіяв і тому не мав нічого. Коли прийшов голод, хто з них вижив?» Брат сказав: «Той, чий урожай був малим і забрудненим». Старець сказав йому: «Так, і ми сіємо наше неадекватне і нечисте насіння, щоб у час голоду ми не загинули».
До остаточної загибелі того, хто піддається демону марнославства, хто вважає себе чемпіоном духовного життя, з'являється найстрашніший — демон гордині.
Шляхи боротьби з марнославством
Як ліки від таких проявів марнославства Євагрій рекомендує покору, терпляче знесення образ і гостинність. Покора, обережність щодо самовихваляння та схильність вивищуватися над іншими, бути більш гостинним і усвідомлення власної незначущості допомагає звільнитися від постійного порівняння себе з іншими.
Будь-яке ставлення, що суперечить пошуку марнославства, починається зі смирення, яке не шукає похвали і не привертає уваги до почестей та схвалення. Воно також протистоїть ставленню світу, де панує самозамилування та гонитва за славою.
8. Гордість
Гординя — це інша брехня: людина забуває, що Бог є джерелом усього, що Бог є дарувальником добрих дарів, і поступово вважає, що сама є причиною всього свого успіху, свого щастя, і що в її руках те, як розгорнеться її життя. Євагрій вважає, що внаслідок цього людина швидко піддається страху, що її чудовий зоряний стан під загрозою. Таким чином, через людське життя проходить цілий парад ілюзій, який з часом стає все більш жахливим.
Дух гордині загрожує не лише викладачам, які, здається, вважають, що доля їхніх учнів залежить виключно від їхніх стратегій, або тим, хто обіймає керівну посаду. Це загроза для кожного з нас: вона залишає нас наодинці на сцені цього світу і змушує людину забути про Бога, в тому сенсі, що їй здається, ніби її доля лише в її власних руках. Гординя зрештою призводить до відчаю, до безрадісності, тому що рано чи пізно людина усвідомлює, що не може впоратися зі своєю слабкістю або слабкістю інших. Іноді така людина починає ще більше працювати, але чим більше вона працює, тим більше бачить, що не в змозі вирішити багато питань. Ось чому дух гордині веде людину до найгіршого стану загибелі: практичного атеїзму; це відбувається, коли людина живе лише своїм життям і забуває, що є щось по той бік. Це супроводжується зростаючим цинізмом, корисливим використанням своєї посади та неповагою до молоді, яка шукає підтримки авторитетної особистості у труднощах на початку життя. Ця форма гордині робить людину повною протилежністю батька чи матері – замість того, щоб давати життя, заохочувати наполегливість, замість того, щоб скеровувати у повсякденних складнощах, горді сміються з усього, оскільки для них ніщо не має авторитету чи не є священним.
І ось, ми робимо повне коло і звертаємося до тексту Святого Павла:
Бо я знаю, що в мені, тобто в моїй плоті, не живе нічого доброго. Бо бажання робити добро є в мені, але не спроможність його здійснити. Бо я не роблю добра, якого хочу, але роблю зло, якого не хочу. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то це вже не я роблю, а гріх, що живе в мені.
Отже, я знаходжу закон, що коли я хочу робити добро, то зло близько. Бо я радію закону Божому внутрішньою людиною, але бачу в своїх членах інший закон, що воює проти закону мого розуму і робить мене полоненим закону гріха, що живе в моїх членах. Жалюгідна людина я! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Дяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу закону Божому, а плоттю — закону гріха.
Шляхи боротьби з гординею
Найпростіший засіб від марнославства та гордині — це смирення, а також терпляче знесення всіх образ чи негараздів.
Смирення, або істина про стан кожної людини як творіння, нездатного власними силами звільнитися від будь-яких пристрастей, і припинення вдавати із себе всемогутнього Бога, звільняє людину від пут гордині.
