Чи помічали ви, як, коли хтось ділиться справді проникливою думкою, усі уважно слухають? Але якщо вони просто випльовують втомлені кліше, ми швидко їх ігноруємо. Цей контраст очевидний, коли Ісус заходить до синагоги: Він промовляє потужні, втішні слова до тих, хто в крайній потребі — в'язнів, безнадійних, пригноблених. А хіба ми не часто в такому ж човні?
Багато людей не мають мети в житті
Будьмо чесними: багато хто з нас пливе без чіткої мети. Ми іноді дивуємося, в чому сенс усього. Книга Одкровення відомо називає Ісуса Альфа і Омега, першою та останньою літерами грецького алфавіту. Але навіщо взагалі говорити про літери? Тому що літери утворюють слова, слова формують думки, думки будують наші знання, а знання випливають із досвіду. Коротше кажучи, слова надають нам сенсу. Без них життя може здаватися порожнім. Ісус — це Альфа, що означає, Він — наше начало, ядро життя, а також Омега, остання літера, що вказує нам на нашу кінцеву мету, нагадуючи, що Він ототожнює себе з найслабшими та найменшими.
У пошуках сенсу
Стільки запитань: Куди я йду? Чому я тут? Ми не можемо бути по-справжньому щасливими, доки не зрозуміємо мету життя. Віктор Франкл у своїй книзі «Людина в пошуках сенсу життя» описав, як він пережив кілька концтаборів завдяки трьом основним мотиваторам. По-перше, він був сповнений рішучості переписати рукопис, який у нього відібрали в таборі — він вірив, що його слова допоможуть людям, які борються зі змістом життя. Він нашкрябав його частини на клаптиках паперу, переконаний, що це одного дня принесе користь іншим. Це відчуття місії надало йому неймовірної стійкості.
Усім нам потрібно щось — або хтось — що підтримує нас. Для вас це може бути ваша родина, ваша робота або справа, яка запалює ваше серце. У моєму випадку це проповідь Євангелія. Перш ніж я його проголошую, я пишу, роздумую та молюся. День за днем я створюю те, що, на мою думку, приведе інших до Христа, який може перетворити наш світ «концтабору» на щось сповнене надії.
Сила любові
Франкл також залишався живим, бо прагнув возз'єднатися зі своєю коханою дружиною. Любов, як він виявив, може допомогти нам пережити найтяжчі страждання. Навіть якщо ви втратите все, доки ви когось — або щось — любите, є надія. Але уявіть, якщо ця дорога людина помре або покине вас. За кого тоді жити? Саме тому життєво важливо зосередити свої серця на Христі. Він не вмирає, не зраджує і ніколи не йде. Навіть коли всі інші пішли, ми все ще можемо триматися за Нього — любов, яка ніколи не підводить.
Перетворення трагедії на тріумф
Третім стовпом, який підтримував Франкла, було його рішення перетворити трагедію на особисту перемогу. Не маючи змоги змінити жахливу ситуацію, він дозволив їй змінити себе. І врешті-решт він вийшов із таборів перетвореною людиною — мудрішою, співчутливішою, готовою вивести інших із відчаю. Якщо ви коли-небудь опинитеся в безвихідній ситуації, спробуйте побачити, як ця криза вас формує. Часто є сенс у тому, що здається безглуздим у даний момент.
Кінцевим прикладом є Ісус. У найпохмурішу годину — Його розп'яття — Він перетворив явну поразку на перемогу через три дні. І Біблія наголошує, як ці «три дні» здавалися вічністю для всіх, хто спостерігав. Іноді справжні тріумфи з'являються лише після того, як ми досягли дна.
Знаходження надії у Писанні
Я не вигадую ці ідеї з повітря. Вони підкріплені досвідом відчайдушних страждань у моєму власному житті. У найгірші моменти, коли мені не було до кого звернутися, щоб витягнути мене з відчаю, я брав свою Біблію. Раз за разом вона падала на одні й ті ж слова з 2 Коринтян: «Ми відчували, що отримали вирок смерті, щоб не покладатися на себе, а на Бога, який воскрешає мертвих. Він врятував нас від такої смертельної небезпеки… на Нього ми поклали надію, що Він знову врятує нас». Ці вірші практично розмиті до нерозпізнаваності в моїй Біблії від того, що я читав і підкреслював їх так часто!
Проблиски сенсу
Життя ніколи не буває насправді безглуздим — скоріше, ми можемо ще не розуміти, що відбувається. Роками я розмовляв з тисячами людей, переконаних, що їхнє життя не має мети. Але коли ми говорили, коли вони висловлювали свої думки, вони часто мали раптовий проблиск: Ах, ось чому це сталося! Ісус говорить про слова, які відкривають очі сліпим, звільняють ув'язнених і приносять добру новину бідним. Коли нас позбавляють усього, лише тоді Божі слова можуть знову наповнити наші розум і серця надією.
Віра та надія
Франкл зазначає, що в'язні, які втратили надію, не могли вижити в тих пекельних умовах. Подібним чином, у своєму оповіданні про боротьбу зі шизофренією жінка на ім'я Арнчілд Лауванг писала про те, як вона пізніше знайшла зцілення. Навіть коли вона втратила віру в негайне одужання, вона все одно чіплялася за надію. Хоча віра — це тверде переконання, надія — це як рятівний круг, який відмовляється відпустити.
Вона також описує, як зберігала дитячу віру в те, що Бог є, як у наші найкращі дні, так і в найгірші. В Єзекіїля 34:16 вона знайшла рядок: «Я шукатиму загублених, поверну загублених, перев'яжу поранених і зміцню слабких». Зрештою, вона перейшла від довгострокового пацієнта до клінічного психолога, ділячись надією з іншими.
Страждання, що змінюють нас
Іноді ми бредемо крізь особисте пекло, щоб одного дня вивести з нього інших. Усвідомлення того, що наші темні часи можуть мати мету, захищає нас від остаточної поразки — втрати надії. Ще у 1940 році багато людей у Франції вважали, що перемогти нацистську військову машину неможливо. Якби вони всі здалися, справжня перемога була б втрачена з самого початку.
Подібно це відбувається і в моменти особистого страждання. Я пам’ятаю ніч сильного фізичного болю, коли я був на межі відчаю. Я подумки кричав до Ісуса — ні до кого іншого. У ці критичні години стає раптом зрозуміло, хто для нас справді важливий. Зрештою, я отримав лікування, але ті довгі години навчили мене, що навіть нестерпний біль можна витримати, якщо триматися міцно і вірити, що допомога йде.
Коли ти почуваєшся покинутим
Якось я зустрів літню жінку, яка сказала, що її життя безглузде. У неї не було чоловіка, дітей чи улюбленої роботи; вона відчувала, що нікому не потрібна і ніхто її не розуміє. Її страждання були невимовними. Тож я запитав: «Яка година життя Ісуса, на твою думку, була найважливішою — окрім Воскресіння?» Без вагань вона відповіла: «Коли Він висів на Хресті, покинутий». Саме так. Сам Ісус вигукнув: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» Вона почувалася так само покинутою.
Але якщо Бог був справді всім, що їй залишилося, то вона була в ідеальному становищі, щоб сформувати глибокий, життєдайний зв’язок з Ним. Люди часто шукають спасіння в комусь такому ж зламаному, як вони самі, і це рідко щось виправляє. Натомість, звернення нашої безнадії до Христа може стати початком чогось надзвичайного, навіть якщо це важко побачити спочатку.
Тримаючись надії
Зрештою, надія та сенс часто з’являються там, де ми найменше очікуємо. Іноді ми бачимо це лише після того, як шторм минув або гробниця виявилася порожньою. Навіть тоді нам, можливо, доведеться чекати довше, ніж хотілося б. Але саме так здобуваються найбільші перемоги.
Американський філософ Вільям Джеймс, як стверджують, радив людям, схильним до самогубства: «Спочатку прочитайте завтрашню газету». Якщо випадкова новина може відродити надію, наскільки більше Божі слова можуть підняти наш дух? Якщо ви відчуваєте бажання здатися, замість цього візьміть завтрашнє Євангельське читання — ви можете знайти нитку надії, яка вам потрібна. Зрештою, Бог має звичку перетворювати наші поразки на тріумфи, саме тоді, коли ми думаємо, що історія закінчена. закінчена.
