Серйозна справа – але варта розуміння: Логотерапія Франкла – у пошуках сенсу та себе.
У першій частині трилогії «Володар перснів» «Братство Персня» Фродо скаржиться старому Гендальфу, що місія, яку він взяв на себе, не по силах йому.
Фродо: «Шкода, що Перстень ніколи не потрапив до мене. Шкода, що цього не сталося за моїх часів»,
Гендальф: «Я теж, як і всі, хто дожив до таких часів. Але це не їм вирішувати. Ми можемо вирішити лише те, що робити з часом, який нам дано».
Цей короткий діалог двох героїв Толкіна показує, як сприйняття складних життєвих ситуацій впливає на переживання кризи та мотивацію до її подолання. Для Фродо минуле важко прийняти, бо з ним пов'язане почуття провини за ситуації, які склалися не на його користь. Це послаблює його мотивацію виконати доручене йому завдання, яке він взяв на себе за власною волею. Гендальф виправляє хибне уявлення Фродо про необхідність контролювати реальність навколо нас, показуючи, що події, в яких ми беремо участь, особливо ті, що приносять неминучі страждання, часто не залежать від нашої волі чи вибору. Ми маємо вплив на те, як ми використовуємо час, що нам дано, і тому приймаємо рішення: тікати чи боротися.
Згідно з логотерапією, людина завжди має можливість пробитись крізь будь-яку невдачу та трагедію перемогою. Однак, між патологічним мазохізмом та втечею від страждань існує ще один шлях – відкрити їхній сенс. Так стверджує Віктор Франкл:
« . . . . чи може життя зберегти свій потенційний сенс, незважаючи на його трагічні аспекти? [. . . ] А це, у свою чергу, передбачає здатність людини творчо перетворювати негативні аспекти життя на щось позитивне чи конструктивне. Іншими словами, головне – якнайкраще використати будь-яку надану ситуацію».
Франкл говорить про трагічний оптимізм (лат. optimum – найкращий), тобто оптимізм перед обличчям трагедії – незважаючи на трагічну трійцю: біль, провину та смерть – коли людський потенціал здатний: а) перетворити страждання на успіх та досягнення; б) знайти в провині зміну на краще; в) побачити в скороминущому та минущому житті мотивацію діяти відповідально.
Кожна життєва ситуація має прихований сенс, який надає їй цінності, навіть якщо її наслідки здаються трагічними. Концтабори та події Другої світової війни часто ставали контекстом для християнського радикалізму та героїчних позицій, які виявляли перемогу духу над матерією, серця над розумом, вічності над смертністю. Прийняття повсякденного досвіду *без* цієї глибинної перспективи робить переживання болю нестерпним, почуття провини позбавляє волі до життя, а страх смерті паралізує функціонування особистості.
Казимеж Попельський, священик і психотерапевт, зазначає, що відсутність сенсу в житті проявляється у:
- Відсутності відданості цінностям;
- Незрілому, редукціоністському та вибірковому ставленні до світу;
- Відсутності мети та відповідальності;
- Розумінні страждань як життєвої невдачі або їх запереченні;
- Прийнятті мазохістської або покірної позиції;
- Втраті надії.
Ці фактори можуть призвести до ноогенної (духовної) неврози, причиною якої є екзистенційний конфлікт, і яка має ті ж симптоми, що й психологічна невроза (спричинена фізичним конфліктом). Людина відчуває тривогу, фізичні та емоційні розлади, а також поведінкові розлади, але їх джерело є екзистенційним. Невдача в житті – це стан нереалізованості, невідповідне переживання страждань і, як наслідок, відмова від зусиль і боротьби. «Важливо, – зазначив Франкл, – якнайкраще використати будь-яку дану ситуацію». Якнайкраще використати біль – це «перетворити особисту трагедію на тріумф», зустрівши її з гідністю та честю. «У певному сенсі страждання перестає бути стражданням у той момент, коли воно знаходить сенс». Якнайкраще використати провину – це прийняти її як можливість для кращих змін, роблячи різні вибори в майбутньому. Якнайкраще використати смерть – це прийняти виклик, який вона ставить, і максимально використати кожну мить нашого життя.
